Ярослав Раймунд Вавра - Міцний кулак туарегів

у дім.

З другого подвір'я долинало ридання. Старий підійшов до жінки, яка голосила, б'ючись об бруківку головою.

— Мир тобі, — привітався лікар.

Злякавшись чоловічого голосу, рабиня урвала голосіння.

— Адже я йому казала, що пана немає вдома…

— І саме через це ти так лементуєш? Чи, може, тобі щось болить? Я — хакім Ісмаїл.

— Немає ліків од болю матері, в якої утонув син, вельмишановний ефенді. Тринадцять років життя я присвятила тільки своєму Карембу, бо лишилася з ним одненька на цілому світі. Мій найдобріший чоловік помер раніше, ніж у мене народилася дитина…

— А, то Карембу народився після смерті батька? І що ж твій розпещений одиначок тобі наговорив? Чому ти думаєш, що він пішов саме топитися?

— Ні, ефенді, Карембу не казав мені нічого, але Набула… той торговець баранячими головами…

— І найкращий друг малого Гасана та твого Карембу, еге ж?

— Та-ак, — здивувалася мати.

— Ну, то що ж тобі, жінко, сказав той шибайголова, що ти заливаєшся слізьми, наче твого гультіпаки вже й на світі нема?

— Вони домовилися, що Карембу одразу ж по ранковій молитві побіжить дивитися на корабель, аж на Банчину. Адже наш господар хотів узяти Карембу з собою до Туніса. Тож хлопці нетерпеливо чекали на корабель. О ефенді, вони такі нетерплячі! Карембу мав іти туди рано-вранці, а Набула повинен прибігти до нього близько полудня. Та коли Бабула прибіг на берег — Карембу й сліду не лишилося…

— Бабула заробив на горіхи за те, що так тебе налякав…

— Ах, Бабула не сказав ані слова, ефенді. Але якщо сьогодні на вулиці гаптарів убили Гасана… такого нещасного дня… знатний пане… обов'язково станеться ще ціла низка нещасть…

— Ага! Забобон! Авжеж, таке бісеня, як твоє, піде розпитувати віщунку, коли йому найкраще втопитися! Плач, плач, навіжена! А коли виплачеш очі, то приходь! Я скажу тобі, що Гасан лежить — але не мертвий — просто спить собі…

Мудрий хакім не домовив, бо у дверях з'явився Бабула, підтримуючи своїми довгими мавпячими руками Карембу. За ними ввійшли обидва чоловіки з Догани. Вони на віслюкові довезли пораненого до порога, а тут уже свого друга схопив Бабула.

Лікар вислухав розповідь про нещасливий стрибок, оглянув ногу й лишився задоволений. Він винагородив кожного рибалку великим срібняком, якого ані перший, ані другий ще зроду не держали в руках. Потім на подвір'я ввійшов марабут. Привітавшись із ним, учений, значливо всміхнувшись, ввернувся до Бабули:

— Я чув, про тебе кажуть…

— Я гадав, ефенді, що Бабула не вартий уваги; але як судити з того, що ти кажеш, то я помилявся.

— Погляньте-но! Ти вмієш розмовляти? А всі чомусь думають, що мати навчила тебе вимовляти тільки «Голова, ех, голова!» — засміявся лікар.

— Навіщо ж Бабулі нагадувати людям, що вони помиляються? Адже вони на нього розгніваються і не купуватимуть у нього…

— Чудово! Ти — торговець! А скільки тобі потрібно грошей, щоб не продавати баранячі голови для корчмаря?

— Цілий турецький фунт, ефенді.

— Ну, то я тобі допоможу. Тримай!

— Немає щедрішого від тебе лікаря, ефенді. Дякую!

— Навіщо ж дякувати, коли не береш гроші?

— А тому, ефенді, що я допіру дещо збагнув. Не гнівайся, будь ласка, але подумай ось про що: чи може віл ревти, як олень?

— Що це тобі спало на думку?

— А чи може віл ревти, як олень, тільки тому, що знайшов у лісі оленячі роги? І чи можу я бути пристойним корчмарем, якщо сам не зароблю одного фунта? Проте коли б я прагнув стати корчмарем, то може й узяв би твій фунт, навіть якби й не вірив, що з мене вийде добрий корчмар. Бо, коли людина чогось прагне, вона не здатна сама побачити все, як воно є насправді. А я нічого надто не прагну…

— … аби тільки бачити все краще? Тож я висловлю твою думку так: ти прагнеш не прагнути всього; ти прагнеш краще бачити все. Хто б ото сподівався такого від Бабули?!

Ісмаїл засміявся.

Бабула спаленів. Він ще ніколи не зустрічав такого дотепного вченого мужа, який розмовляв би з ним як з рівним. Сьогодні вперше Бабулі пощастило, але він одразу дістав, так, що аж у очах заяскріло. Хлопець поплентався до Карембу, ковтаючи сльози.

— Я, мабуть, дав би відтяти собі правицю, аби щодня розмовляти з такою людиною, як великий хакім! — сказав Бабула щиро.

— Скільки ти, мулло, хочеш за твого неповнолітнього раба? — спитав за хвилину лікар у святого марабута.

— Він не продається, хакім-ефенді.

— То я ж хочу не купити його, а викупити на волю.

— У цьому немає потреби. По моїй смерті — а вона вже недалека — не тільки син, а й мати дістануть волю. Не варто давати вогнепальну зброю дитині. Краще почекати, поки вона стане мужем…

— Маєш рацію, мулло! Та для мого плану потрібен не тільки Карембу, але й Бабула. І, їй-право, раніше, ніж ти підеш до раю. Малому Гасанові приречена дорога, мулло. І, коли я не помиляюся, ця дорога уже визначена, о марабуте! Але Гасанове тільце не витримає цієї дороги, якщо його не загартувати. Він повинен весь час рухатися — я пошлю його в пустелю… Та на самоті він загине! Йому потрібні вірні слуги — друзі. А ти його друзів знаєш…

— Добре, я схвалюю це. І, до речі, у пригоді можуть стати мої мандри на собор до Кайруана. Хлопці не знатимуть, про що йтиметься. Обіцяю тобі, що віддам їх у південноалжірських оазах у надійні руки…

Далі вони розмовляли про Махмуда Алі, якого сьогодні засуджено на смерть, але з огляду на прохання впливових осіб та колишню добру репутацію, вирішено виселити гаптаря з країни й конфіскувати тільки половину майна.

5

КОРАБЕЛЬ У БУРЮ ТА В ШТИЛЬ

опереду до пристані гордовито простував Гасан. Поруч нього у надвечірньому смерку ясніла пишна постать батька, який урочисто виступав у шовковому смугастому халаті, що свідчив про Абу-ль-Гасанову поважність. Абу-ль-Гасан спирався на «іспанку» — ебенову палицю, оздоблену важким срібним наконечником. І хоч облямоване рудуватою бородою бронзове обличчя купця й здавалося спокійне, але той, хто добре знав його, помітив би, як він хвилюється. Ні малий, ні старий не промовили й слова. Мабуть, тому, що йшли не самі. За ними сунули Гасанові брати, й кожен що-небудь ніс: старші — великі валізи, молодші — чудові мати, покривала, килими й дарунки од своїх дружин: овочі, печиво, сушену рибу й два великі джбани олії та найчистішого меду.

За крок од них