Агата Крісті - Оголошено вбивство

Інспектор Кредок оглянув стіну позад неї. Дві дірки від куль було видно чітко. Кулі звідти вже витягли й надіслали для порівняння з револьвером.

Він спокійно сказав:

— Вам вочевидь пощастило, міс Блеклок.

— Він стріляв у неї, — сказала міс Баннер. — Він умисне цілився в неї! Я бачила його! Він спрямовував промінь ліхтаря на кожного, поки натрапив на неї, і тоді він навів свою зброю й двічі вистрелив у неї. Він хотів убити тебе, Леті.

— Доро, люба, ти просто утовкмачила це собі в голову, знову й знову обмірковуючи те, що сталося.

— Він стріляв у тебе, — вперто повторила Дора. — Він хотів убити тебе, а коли не влучив, то застрелився сам. Я переконана в тому, що все було саме так.

— Я навіть на думці не припускаю, що він мав намір застрелити себе, — сказала міс Блеклок. — Він не належав до тих людей, які можуть накласти на себе руки.

— Ви сказали мені, міс Блеклок, що доки не пролунав постріл із револьвера, ви думали, що йдеться тільки про жарт?

— Природно. А як іще я могла думати?

— А ви думали про те, хто б це міг утнути з вами такий жарт?

— Ти спочатку думала, що це міг утнути Патрик, — нагадала їй Дора Баннер.

— Патрик? — гостро запитав інспектор.

— Мій молодий родич, Патрик Симонс, — сердито кинула міс Блеклок, роздратована словами подруги. — Мені спало на думку, коли я побачила це оголошення, що то він захотів так пожартувати, але Патрик категорично заперечив свою причетність.

— А потім ти дуже стривожилася, Леті, — сказала міс Баннер. — Ти була стурбована, хоч і намагалася вдати, ніби цілком спокійна. І ти мала всі підстави бути стурбованою. Адже в газеті оголосили, що буде скоєне вбивство, — і хтось хотів убити тебе. А якби тебе вбили, куди б ми тоді всі поділися?

Дора Баннер тремтіла, коли говорила. Її обличчя зморщилося, і було схоже, що вона зараз заплаче.

Міс Блеклок поплескала її по плечу.

— Усе гаразд, моя люба Доро, — не хвилюйся так дуже. Це шкодить твоєму здоров'ю. Усе добре, усе гаразд. Ми пережили тяжку подію, але тепер усе позаду. — Вона докинула: — Ти мусиш узяти себе в руки заради мене, Доро. Ти ж знаєш, я покладаюся на тебе, без тебе мені було б важко доглядати дім. Чи не сьогодні нам мають принести білизну?

— О Боже, Леті, як добре, що ти мені нагадала! Сподіваюся, вони повернуть нам ту наволочку, яка загубилася. Я повинна зробити про це помітку в книзі. Негайно піду і з'ясую, чи там усе гаразд.

— І забери ці фіалки, — сказала міс Блеклок. — Я нічого так не ненавиджу, як зів'ялі квіти.

— Який жаль. Я зірвала їх тільки вчора свіжісінькими. Вони зовсім мало стояли, мабуть, я забула налити води у вазу. Лихо та й годі! Я завжди щось забуваю. А зараз піду й подивлюся, як там справи з білизною. Вони мають принести її з хвилини на хвилину.

Вона вибігла з кімнати, знову щаслива й задоволена.

— У неї слабке здоров'я, — сказала міс Блеклок, — і хвилюватися їй шкідливо. Ви маєте ще запитання до мене, інспекторе?

— Мені хотілося б точно знати, які ще люди живуть у вашому домі, і щоб ви трохи розповіли про них.

— Крім мене та Дори Баннер, у моєму будинку сьогодні мешкають ще двоє молодих людей, мої далекі родичі, Патрик і Джулія Симонси.

— Вони доводяться вам далекими родичами? А не племінником і племінницею?

— Ні. Щоправда, вони називають мене тіткою Леті, але насправді вони родичі мені дуже далекі. Їхня мати була моєю троюрідною сестрою.

— А вони завжди мешкали з вами?

— Ой, ні, вони тут живуть тільки два місяці. Вони жили на півдні Франції до війни. Патрик служив на флоті, а Джулія, якщо не помиляюся, працювала в якомусь міністерстві. Вона жила тоді в Ландудно. Коли війна закінчилася, їхня мати написала мені й запитала, чи не погоджуся я, щоб вони на певний час оселилися в мене, платячи за своє проживання. Джулія відбуває практику як фармацевт у Мілчестерській лікарні, а Патрик навчається на інженерному факультеті Мілчестерського унівеситету. До Мілчестера, як вам відомо, звідси лише п'ятдесят хвилин їхати автобусом, і я була дуже рада прийняти їх тут. Цей дім, правду кажучи, занадто великий для мене. Вони платять мені невеличку суму за проживання та харчування, і мені живеться з ними дуже добре. Я люблю мати когось молодого в домі, — додала вона з усмішкою.

— А крім того, тут ще живе місіс Геймс, чи не так?

— Так. Вона працює помічником садівника в «Даяс-Холі», там, де живе місіс Лукас У котеджі там мешкають старий садівник та його дружина, і місіс Лукас запитала, чи не можу я їй надати притулок тут. Вона дуже мила жінка. Її чоловіка вбито в Італії, і вона має восьмирічного хлопця, який навчається у приватній школі і також живе в мене тут на вакаціях.

— А як у вас із домашньою прислугою?

— Тимчасовий садівник приходить до мене по вівторках і п'ятницях. Така собі місіс Гаґінз приходить сюди щоранку п'ять днів на тиждень, а на кухні мені допомагає чужоземна біженка з ім'ям, яке нелегко вимовити. Вам навряд чи вдасться поговорити нормально з Міці, боюся. У неї щось схоже на манію переслідування.

Кредок кивнув головою. Він тримав у пам'яті ще одну з неоціненних характеристик констебля Леґа. Назвавши Дору Баннер фразою «у неї не всі дома», а Летицію Блеклок — «жінка окей», він прикрасив послужний список Міці словом «брехуха».

Ніби прочитавши його думки, міс Блеклок сказала:

— Але ви не ставтеся з упередженням до бідолашної дівчини, тому що вона брехуха. Я щиро вірю, що, як і у випадку багатьох брехунів, у її брехні є чимало правди. Так, наприклад, якщо вона розповідала про себе все більші й більші жахіття, аж поки починала вірити, що будь-яка страшна історія з газетних сторінок відбувалася й особисто з нею або з її родиною, то вона пережила тяжкий шок і в реальній дійсності, і принаймні одного з її близьких родичів було вбито в неї на очах. Я думаю, багато з цих переміщених осіб відчувають, — і мабуть, вони мають рацію, — що наші співчуття і симпатія залежать від жорстокостей, які їм довелося пережити, а тому вони перебільшують і вдаються до вигадок.

Вона додала:

— Правду кажучи, Міці — особа нестерпна. Вона всіх нас дратує і сердить, вона підозрілива