Даніела Стіл - Диво

Ця книга напевне належала до улюблених, вона була в доброму стані і, мабуть, дуже дорога. Йому було незручно брати її почитати.

— Це мене не турбує. Хтозна, може, одного дня ти з другом вийдеш у море під вітрилами. Ця книга навчить тебе всього, що ти муситимеш знати.

Джек обережно взяв книгу з його рук і почав проглядати малюнки. Сторінки рябіли діаграмами й мореплавськими термінами. То була чудова книга, яку Квінн завжди дуже любив. Він дав її Дугові того фатального літа перед тим, як той поїхав до табору. І син вчитувався в неї і навіть вивчив щось напам’ять, аби вразити свого батька — і таки вразив. Це був один із небагатьох випадків їх близького спілкування, що відтак став дорогоцінним моментом спогадів про сина, коли той загинув.

— Ви справді хочете дати мені почитати цю книгу? — спитав Джек, виглядаючи стурбованим.

Квінн посміхнувся й кивнув, і за кілька хвилин Джек пішов, несучи книгу під пахвою. І, хоча то був вечір п’ятниці, він сказав, що прийде завтра вранці. Його помічники працювали тільки п’ять днів на тиждень, але він раніше пояснив Квіннові, що іноді щось дороблятиме сам і на вихідні, це все було зазначено в їхній угоді. Джек узагалі любив працювати сам, підправляючи якісь деталі власноруч. Цей тесля виявився навіть іще добросовіснішим, ніж Квінн міг припустити спочатку, і робота просувалась добре. Він контролював і настилання даху також, і Квінн був задоволений результатом, хоча ще передбачалося чимало роботи. Джек збирався працювати стільки, скільки треба, поки дім не буде відремонтовано належним чином і не буде виставлено на продаж.

Суботнім ранком, тільки-но Квінн прокинувся, він глянув у вікно й побачив надворі Джека. Знову йшов дощ, як, власне, мало не цілий місяць. Але Джек, здавалось, не зважав на це. Він звик працювати й почувався як риба у воді, і єдиною проблемою, що виникала через дощ, була неможливість закінчити дах, поки надворі не стане сухо. Тут мокра погода заважала. Але треба було зробити ще й багато інших речей.

Квінн вийшов надвір, аби привітатись із Джеком, після того як почитав газету й випив кави. Той був у гаражі. Він перевіряв, наскільки добре полагоджено те, що робилось раніше, і коли двоє чоловіків вийшли з гаража, розмовляючи ні про що, Квінн помітив, як його сусідка щосили намагається розпакувати величезний ящик, підставлений під двері її будинку. І, так само, як і тоді, одразу після шторму, вона знову робила все сама. Здавалось, їй абсолютно ніхто не допомагав. Тож, побачивши її, Квінн із докорами сумління, до яких почав звикати, знову подумав про Джейн. Упродовж усіх цих років він жодного разу не подумав, як важко їй жити, коли його ніколи немає поряд. А тепер він думав про неї мало не весь свій час. Ця жінка була живим нагадуванням того життя, яким жила Джейн протягом тих років, коли він працював.

І поки Квінн думав про це, Джек проліз крізь паркан між двома будинками й рушив їй на допомогу. Він узяв з її рук інструменти і за лічені секунди розкрив коробку, у якій були спаковані якісь меблі. Квінн не встиг і слова промовити, як вони зникли в будинку, з якого хлопець вийшов уже за кілька хвилин. Джек обережно заговорив про неї:

— Не знаю, як ви поставитесь до цього, Квінне… — Вони вже звертались одне до одного на ім’я, і Квіннові це подобалось. Йому подобалось усе, що робив Джек, а понад усе — швидкість і відданість справі, з якими він працював. — Вона спитала, чи не зміг би я іноді виконувати для неї якусь невеличку роботу. Я сказав їй, що маю тривалу роботу тут, а вона знов запитала, чи зможу я щось полагодити для неї в неділю, якщо матиму вільний час. Сам я не проти, бо це мій вихідний, до того ж я так відчуваю, що вона й справді потребує допомоги. Не думаю, що в її домі є чоловік.

— Люди, вочевидь, говорили те саме і про мою дружину, — мовив Квінн, зітхаючи. — А ти сам не потребуєш відпочинку? Адже ти не можеш працювати сім днів на тиждень, бо так недовго й до перевтоми, — сказав він із занепокоєнням у голосі. Він не відчував великого захвату від думки, що Джек працюватиме на неї. Хлопець тяжко працює тут, тож йому треба відпочивати принаймні в неділю, бо в суботу він також працює для Квінна.

— Гадаю, я потягну це, — мовив Джек із легкою посмішкою. — Мені просто шкода її. Недавно я розмовляв із листоношею, він сказав, що торік у неї помер син. Можливо, їй просто потрібна дружня рука.

Квінн кивнув. Із цим він не міг сперечатись. Так само, як і не міг нічого сказати про її сина, висловити співчуття чи щось іще. Він не розповідав Джекові про Дуга: не було потреби, та й не хотілось виглядати сентиментальним. Досить того, що він знає про смерть Джейн. Отже, він і його сусідка мають щось спільне, проте він не хотів цього обговорювати.

— Я не заперечую. Тільки не дозволяйте їй використовувати вас, Джеку, — застеріг його Квінн, і Джек кивнув на знак заперечення. Він хоче тільки допомогти їй, його ніхто ні до чого не змушує. До того ж вона примудрилася сама знайти покрівельника, який робить для неї велику роботу. Але, як ця жінка сказала, у неї є багато дрібних речей, які треба відремонтувати, і за це ще ніхто не взявся. І так само, як і Квінн, вона оцінила, наскільки працьовитим і компетентним є Джек.

— Схоже, вона симпатична жінка. Буває, потрібно допомогти комусь, навіть якщо це й забирає час. Мені нема чого робити у вихідні, крім як дивитись футбол.

А Квінн не робив навіть цього, але він не зізнавався в цьому Джекові.

А наступного дня він бачив, як Джек порався біля будинку Меггі Дартман. Трохи згодом вона покликала Квінна, коли побачила його надворі, й подякувала йому за те, що дозволив Джекові трохи попрацювати на неї у вихідний.

— Це просто чудовий хлопець, — запевнив її Квінн, намагаючись не втручатись у їхні справи. Джек міг робити у свій вільний час що завгодно, а в обід Квінн побачив, що вантажівка Джека від’їхала. Він і справді був порядною людиною.

А наприкінці наступного тижня Квінн згадав про книгу, яку він дав Джекові, й запитав його, чи мав він час почитати її. Джек виглядав дещо зніяковіло, заперечливо хитнув головою й вибачився — мовляв,