Ніна Георге - Маленька паризька книгарня

— Я скажу про це мадемуазель Берньє чотирнадцятого липня. Вона й справді гарно готує. Напевно, мозок із язиком.

Хоакін мало не луснув від сміху.

Його батьки давно розлучились. Відтоді Жан Одинак щосуботи навідував батька із пляшкою мускателю й різними запитаннями від матері. Відтак, щонеділі, він відвідував матір, щоб переповісти їй відповіді колишнього чоловіка разом зі звітом — відредагованим — про здоров’я батька та його сімейний стан.

— Мій любий сину, коли ти жінка й виходиш заміж, то безповоротно стаєш у спостережну позицію. Ти повинна контролювати все — що твій чоловік робить, як він почувається. А потім, з появою дітей, контролювати також їх. Ти стаєш сторожовою собакою, слугою і дипломатом одночасно. І така дрібниця, як розлучення, цього не відміняє. О, ні — кохання може прийти і піти, але турбота не припиняється.

Месьє Одинак із батьком трохи прогулялися вздовж каналу. Хоакін був нижчим за сина, у червоно-білій картатій сорочці, широкоплечим, мав пряму поставу і проводжав палким поглядом кожну зустрічну дівчину. Сонце виблискувало серед світлих волосинок на його робочих руках. Хоакіну було за сімдесят, але поводився він так, ніби йому було за двадцять — насвистував мелодії хітів і випивав досхочу.

Месьє Одинак ішов поряд, втупившись у землю.

— То що, Жане, — раптом мовив батько. — Як її ім’я?

— Вибач? Що ти маєш на увазі? Невже справа завжди в жінці, тату?

— Справа завжди в жінці, Жане. Що ще може вибити чоловіка з колії? А ти, схоже, добряче вибитий із колії.

— У твоєму випадку все зводиться до жінки — і зазвичай не до однієї.

Хоакін просяяв.

— Я люблю жінок, — сказав він і витяг пачку цигарок із верхньої кишені. — А ти хіба ні?

— Так, звичайно, начебто…

— Начебто? Як слони: приємно подивитися та не хочеться мати? Чи ти чоловіколюб?

— О, припини. Я не гей. Поговорімо краще про коней.

— Добре, синку, якщо хочеш. Жінки і коні мають багато спільного. Хочеш знати що?

— Ні.

— Чудово. Так ось, якщо кінь впирається, значить ти неправильно сформулював запитання. Те саме з жінками. Не пропонуй їм: «Може, пообідаємо?» Відразу запитуй: «Що тобі приготувати?». Зможе вона сказати «ні»? Не зможе.

Месьє Одинак відчув себе знову в коротких штанцях. Тепер батько вчив його поводитися з жінками.

То що мені приготувати для Катрін сьогодні ввечері?

— Замість нашіптувати команди, як коням, — лягай, надівай вуздечку — ти повинен прислухатися до них. Прислухатися до того, що вони хочуть. Насправді вони прагнуть бути вільними й літати по небу.

У Катрін, мабуть, вистачало наїзників, які були не проти помуштрувати її, а потім відправити в кавалерійський резерв.

— Достатньо одного слова, щоб ранити жінку, кількох секунд, одного тупого випадкового пуку. Та щоб повернути її довіру, потрібні роки. А іноді це не вдається ніколи.

Дивно, якими товстошкірими стають люди, котрих кохають, а це не вписується в їхні плани. Кохання настільки їх дратує, що вони змінюють замки або тікають без попередження.

— Але коли нас люблять коні, Жане, то ми заслуговуємо на це так само мало, як і тоді, коли нас люблять жінки. Вони вищі істоти, якщо порівняти з нами, чоловіками. Коли вони кохають нас, то стають милостивими. Однак, на жаль, ми дуже рідко даємо їм привід для кохання. Я навчився цього у твоєї матері, і це правда. Як не крути — а таки правда.

Ось чому це так боляче. Коли жінки перестають кохати, чоловіки потрапляють у порожнечу, зроблену власноруч.

— Жане, жінки здатні кохати набагато інтелігентніше, тонше, ніж ми, чоловіки! Вони ніколи не кохають чоловіка за його тіло, навіть якщо можуть ним насолоджуватися — та ще й як, — Хоакін із насолодою зітхнув. — Жінки кохають тебе за твій характер, силу, розум. Чи за те, що можеш захистити дитину. Або ж ти гарна людина, благородна, достойна. Вони ніколи не кохають нас так тупо, як ми їх. І не за те, що в тебе якісь особливо прекрасні щиколотки або тобі так личить костюм, що партнери по бізнесу просто помирають від заздрощів, коли вони тебе їм представляють. Такі жінки теж існують, однак лиш як повчальний приклад для інших.

Мені подобаються щиколотки Катрін. Чи хоче вона мене комусь представити? Чи достатньо я… інтелігентний для цього? Або благородний? Чи є в мені що-небудь, що цінують жінки?

— Коні обожнюють тебе всього цілком.

— Коні? Які коні? — запитав месьє Одинак, роздратувавшись. Він слухав краєм вуха.

Вони завернули за ріг і тепер стояли позаду гравців у петанк, біля Уркського каналу.

Хоакіна зустріли рукостисканнями, а Жану гравці в буль стримано кивали.

Він дивився, як його батько ступив на поле для кидка, пригнувсь і махав правою рукою, як маятником.

Веселе барило з ручкою. Мені пощастило з батьком. Він завжди любив мене, навіть якщо не був ідеальним.

Залізо б’є залізо: Хоакін Одинак вправно вибив один із булів команди супротивника.

Приглушені оплески.

Я міг бачити, чути, плакати й ніколи не зупинятися. Чому я був таким дурним, що в мене зовсім не лишилося друзів? Я боявся, що одного разу вони мене покинуть, як мій найкращий друг Віджая? Чи боявся, що вони сміятимуться з мене, бо не втримав Манон?

Він подивився на батька й хотів сказати: «Ти подобався Манон. Пам’ятаєш Манон?» Та батько уже говорив до нього:

— Скажи своїй мамі, Жане… ні, ні. Скажи їй, що кращої за неї немає нікого — нікого.

Тінь жалю промайнула по обличчю Хоакіна через те, що навіть кохання не змогло зупинити жінку, яка весь час намагалася приструнчити свого чоловіка, бо він діймав її до печінок.

10

Катрін оглянула червону кефаль, свіжу зелень і вершки від круторогих нормандських корів, потім взяла молоду картоплю, сир та вказала на запашні груші й вино.

— Із цієї купи можна щось сотворити?