Анатолій Дністровий - Декамерон. 10 українських прозаїків останніх десяти років

Ковбаса злився й посилав Гасана на вулицю, до банкоматів. Щойно Гасан зупинявся під банкоматом і починав знімати готівку, як за ним відразу починали паркуватись випадкові автомобілі.

6

Кеша носив стару шкірянку і строгу чорну шапочку, як у чеченських бойовиків. Під шапочкою мав кучеряве руде волосся. В кишені шкірянки завжди тягав затерту, мов колода карт, «нокіа». В телефоні його були забиті два номери — мамин робочий і мамин мобільний. Номер шефа він записав на окремому папірці і носив у кишені сорочки. Прокидався Кеша рано, проте лишався в ліжку, гріючи своїми ребрами частини оргáна, що поступово охолоджувались, мов степові ріки під вересневим сонцем. Снідав Кеша на першому поверсі в барі — там було дешево і майже не траплялось відвідувачів. Щоправда, згодом заїхала ціла компанія поляків, вони голосно перекрикували один одного, намагаючись до чогось домовитись, проте Кеша розмов із ними не підтримував, і, з’ївши свій сніданок, підіймався нагору, лягав, не роздягаючись, у ліжко, й грів легкі, ніби подих, труби. Час від часу телефонувала мама і переповідала свої сни. В ці передсвяткові довгі ночі мамі снилися переважно покійні родичі — тьотя Ніна, яку переїхало дорожнім котком; Семен Іванович, котрий потонув, переїжджаючи ріку велосипедом (причому потонув разом з велосипедом, так то, може, і виплив би, але нізащо не хотів кидати залізного друга); кузен Андрюха, котрого вбило струмом, коли він знімав дроти, аби здати їх на кольорові метали. Небіжчики стояли в головах і співали. Мама була впевнена, що це знак, просила Кешу добре снідати, тепло вдягатись і не водитися з готельними жінками. «Пам’ятай, що я тебе люблю», — ніби дорікаючи, говорила вона Кеші. Кеша й хотів би забути, але не міг.

7

Зранку зимове сонце залило кімнату, мов олія посуд, Лєна обмоталася ковдрами і нізащо не хотіла вилізати з ліжка. Виглядала замучено після переїзду та поселення, тож я переймався, чи стане їй сил і терпіння вполювати серед засніжених вулиць гіркий, наче палений цукор, дух Різдва. Вночі вона багато сміялася, голосно кричала і пила з-під крана холодну воду. Заснула під ранок — цілком знеможеною і задоволеною. Навколо був розкиданий її одяг: білизна, чоловіча майка і чорні панчохи, котрі вона вчора порвала, стрибаючи ліжком і вилазячи на підвіконня. Було їй за тридцять, мала фарбоване в білий колір волосся, ледь помітний шрам на передпліччі і кілька синців на литках, котрі набила, падаючи з другої полиці. Про це вона розповідала пізно вночі, коли я відмовився йти на рецепцію за водою; Лєна лежала на зіжмаканих простирадлах, курила сигарети, розсипаючи навсібіч попіл, і переповідала найцікавіші моменти своєї подорожі — як запізнилась і сіла не в той вагон, як потоваришувала з провідниками і вийшла на якісь безіменній станції, як зрештою познайомилася з військовими, котрі їхали невідомо звідки й незрозуміло куди, тримаючи пункт свого призначення в цілковитому секреті, і пропонували купити в них гранату, і вона вже майже погодилася, проте вони так і не дійшли згоди, тому що гранаті чогось бракувало, і військовий, котрий продавав, тримав її в руці, не випускаючи, аби не бабахнула, так і спав — з гранатою в одній руці, з мобільником в іншій, чекаючи, мабуть, на секретні накази. Вона розповідала мені це все, а я слухав, засинаючи під її шепіт. Вогняні лисиці спалахували хутром у запашних сутінках, і скрадливі кроки лунали коридором, завмираючи під нашими дверима, а краплі води губилися в її м’якому стриженому волоссі, ніби фазани в грудневих снігах. Прокинувшись, вона знову почала співати.

8

На третій день перебування в готелі, вилізши зі спальників і розрубавши старим німецьким багнетом останню банку з консервами, друзі ввімкнули скайп і до вечора говорили зі Свєточкою. Розпитували про погоду в Києві, про курс долара, про спортивні події, згодом перейшли на особисте. Просили Свєточку розповісти про свого хлопця, повернутись перед камерою боком, аби вони краще могли її побачити, потім важко зітхали, Ковбаса навіть заплакав, Свєточка теж — і спеціально для них пустила в програмі на замовлення якусь стару пісню Челентано, якого Ковбаса терпіти не міг. Увечері, гуляючи в ресторані й заводячи в музичному автоматі одну за одною пісні Челентано, друзі підсіли до веселої жіночої компанії. Були це працівниці міського відділку освіти, жінки мудрі, досвідчені й звичні до екзальтованої поведінки чоловіків у великих жіночих компаніях. Мали пишні форми і збиті догори фарбовані зачіски. Жінки відразу вподобали директорів, особливо Гасана, з його баварсько-кавказькими коренями, розповідали про проблеми в освітній галузі, ділилися сокровенним, танцювали під Челентано і щедро заливали гарячі страви лікерами та бальзамами. Ковбаса, як молодший, заснув за столом, а Гасан довго цілувався в темному прохолодному коридорі з жінкою, котра мала найпишніші форми і червону копицю на міцній голові. Жінка цілувала його навчено й хижо, вимащуючи рожевою губною помадою і повільно затискаючи в куток.

Прокинулись вони лише під обід, у готелі, Ковбаса до всього загубив телефон і навіть не намагався його знайти, лежав, не маючи жодної змоги вилізти зі спальника, до якого вчора заліз у важких лижних черевиках головою вперед. Гасан тривожно дивився за вікно, відчуваючи на устах шалений присмак ялівцю та губної помади. Домовились увечері побігати на лижах, доки ще тримали ноги.

9

Мама телефонувала зранку, тому він прокидався ще затемна, аби дзвінок не застав його зненацька. Почувши, що він не спить, мама починала мляво нарікати, скаржилась на тиск, на погані сни та загальний невтішний стан. Глибоко дихала в слухавку і просила Кешу послухати, чи немає шумів. Кеша з надією прислухався, проте дихання старої було рівне й розмірене, а серце працювало старанно, як