Анатолій Дністровий - Декамерон. 10 українських прозаїків останніх десяти років

що найближчі пару тижнів новин у країні не буде, надумали влаштувати собі справжні чоловічі вакації — з лижами, банями й переломами. Проконсультувались із регіональними партнерами, купили дошку та лижі й рушили в гори. Радіо залишили на секретарку Свєточку. Заздалегідь підготували рекламні блоки та новорічні привітання, підстрахувались новинами з-за кордону, викупили купе й поїхали. З собою взяли веб-камеру, час від часу вмикали скайп і зв’язувались із Свєточкою. Знали, що телефоном проконтролювати її важко, а ось живе зображення діє на неї гнітюче. Побачивши зранку директорів у лижних шапочках і з палицями, Свєточка на цілий день втрачала спокій, чого Ковбаса з Гасаном і домагалися. Доїхавши до кінцевої, вони затягли речі до зали очікування. Тут сталася перша несподіванка. На вокзалі їх мали підібрати місцеві туроператори, котрі знали всі маршрути, адреси й телефони «Швидкої допомоги» і зголосилися влаштувати столичним гостям незабутню забаву. Проте напередодні, повертаючись із Польщі, куди їздили на закупи, туроператори затіяли бійку в придорожньому барі на виїзді з Любліна, побили польських водіїв, зламали в барі кавовий автомат, були затримані поліцією та відтранспортовані до відділку. Швидко зв’язалися з консульством. У консульстві черговий відповів їм, що нині свята, католицьке Різдво, і що працівники консульства святкують разом із братнім польським народом. І святкувати будуть, судячи з усього, ще довший час, оскільки попереду Новий рік, а там і наше Різдво, і решта свят зимового календарного циклу. Прощаючись, черговий порадив їм підкупити поліцаїв і їхати додому зустрічати Різдво в тісному родинному колі. Так чи інакше, туроператори надовго зависли в поліційному відділку, а розгублені Ковбаса з Гасаном, переночувавши на вокзалі, рушили до міста і винайняли двомісний без зручностей у найгіршому готелі. В душ вони ходили, не скидаючи лижних шапочок.

3

Кеша затримався в місті випадково. Мав від’їхати ще позавчора, проте постачальники тягли час, посилаючись на передсвятковий поспіх, просили ще трішки зачекати, переконували, що все буде добре. Кеша кілька днів жив у знайомих в старому місті, сприймаючи все як веселу пригоду. Приїхав він за оргáном для харківської філармонії. Про все вже було домовлено, накладні підписані, аванс перераховано, постачальники самі просили приїхати до Нового року, аби не мудохатись із цим чортовим оргáном ще й після свят. Однак несподівано почалося католицьке Різдво, і постачальники якось дружньо засвяткували. Кеша годинами сидів у приймальнях начальників різних департаментів, видзвонював завскладом і головного бухгалтера, проте справа рухалася мляво. В якийсь момент вантажники привезли Кеші на квартиру довгі картонні коробки з трубами для оргáна. Труб було зо два десятки. Решту вантажники обіцяли завезти після свят. Прощаючись, наполегливо радити тримати труби в кімнатній температурі. Інакше все — переконували вони — корозія, дифузія, і можна викидати! Не забувай — кімнатна температура!

Знайомі попросили Кешу негайно виїхати. Разом із трубами. Сказали, що переживають за паркет. Кеша пробігся переповненими готелями. В одному, найгіршому, знайшовся номер. Одномісний, без зручностей. Кеша перетягнув туди труби і заспокоївся. Проте заспокоюватись було рано — в готелі було холодно, мов на ковзанці. Справа йшла до корозії з дифузією. Потрібно було щось робити. Кеша почав брати труби з собою до ліжка: обкладався ними, мов грілками, зверху накривався ковдрами, позиченими в тьоті Маші, і так спав, гріючи шматки оргáна своїм худим, проте гарячим тілом. Нагадував пінгвіна, котрий не дає замерзнути великому пінгвінячому яйцю.

4

Я побачив її ввечері, повернувшись із міста. Вони сиділи з тьотею Машею і дивилися музичну програму. Тьотя Маша ставилася до побаченого недовірливо, а ось вона охоче підспівувала за естрадними співаками. Вона знала напам’ять усі слова, навіть коли слова були жахливі. «Лєно!» — покликав я, вона здивовано озирнулась і вийшла зі скляної будки. Сказала, що рада мене бачити, що це просто неймовірно — зустрітися тут, у цьому місті, в цьому готелі, що це атмосфера свята й новорічні дива і що за це обов’язково потрібно випити, але краще не тут. Розповіла, що приїхала сюди спеціально, аби відчути дух Різдва, ще зранку поселилась у цьому готелі і вже другу годину співає з тьотею Машею, оскільки тій страшенно самотньо сидіти самій у скляній будці. Була вона в якійсь дивній шубі з лисячим хутром, запевняла, що це бабусина шуба, скаржилася, що в неї в місті жодних знайомих і вона зовсім не знає, чим себе зайняти і де цей дух Різдва взагалі знайти. Я запропонував усе ж зайти до бару.

Ночувала вона в мене. Шуба її висіла на шафі, відлякуючи втомлених готельних духів.

5

Ковбаса був довгим і незадоволеним, носив військові штани з десятком кишень, в яких постійно губив мобільний телефон і ключі від номера, а ще — теплий плетений светр із зображеним на ньому оленем. Мав довге немите волосся. Гасан, натомість, одягнений був у шкіряний комбінезон і теплу куртку яскраво- червоного кольору. В комбінезоні він нагадував баварського броваря з кавказьким корінням, куртка ж робила його схожим на муніципального паркувальника. Коли друзі виходили на вулицю, біля Гасана відразу ж починали паркуватись автівки.

Ночували вони в спальниках, кожен у своєму, спали до обіду, потім прокидались і снідали консервами та кримським коньяком. Поснідавши, вмикали скайп і виходили на зв’язок із Свєточкою. Свєточка лякалась їхніх неголених зображень, але заспокоювала, що все гаразд і що рейтинги ростуть. Друзі питали про останні новини. Дівчина чесно переповідала ними ж накачані з мережі інформаційні повідомлення на два тижні вперед. Заспокоєна дирекція давала відбій і поверталася до активного відпочинку. Довго видзвонювали туроператорів. Ті були десь поруч, але слухавки не брали. Друзі вирішили чекати. По обіді збиралися, брали лижі й ішли до міста. Товклися магазинами, чіпляючи палицями випадкових відвідувачів, пили терпкі бальзами й знайомились із самотніми пенсіонерками. Срібло грудневих снігів лежало на дахах, відбиваючи синє місячне проміння й наповнюючи серця теплом і втіхою. В барах майже ніде не приймали їхні картки.