Стівен Кінг - Кінець зміни

любить гостру яловичину шматочками, але шлунок останніми днями такого не приймає, то він замовляє ягнятину «ма ла». Обоє їдять паличками — Холлі тому, що добре вміє, а Ходжес для того, щоб не поспішати й зменшити імовірність пообіднього вогнища в животі.

Вона каже:

— Остання велика заметіль була дев’ятнадцятого грудня. Погодники повідомляли, що на Урядовій площі сніг лежав шаром в одинадцять дюймів[11], а в Бренсон-парку — тринадцять[12]. Не те щоб надзвичайно товсто, але другий снігопад тієї зими — попередній — насипав лише чотири дюйми[13].

— Шість днів до Різдва. Десь тоді Дженіс Еллертон отримала «заппіт», як пригадує Елдерсон.

— А ти гадаєш — їй дав ту штуку той самий чоловік, який дивився на будинок?

Ходжес ловить шматок броколі. Вона має бути корисна, як і всі інші несмачні овочі.

— Не думаю, що Еллертон будь-що взагалі взяла б у чоловіка в куртці, заліпленій маскувальною стрічкою. Я такої можливості не виключаю, але навряд.

— Ти їж, Білле. Якщо я поїм усе своє швидше за тебе, то вийде, що я як свиня.

Ходжес їсть, хоча останніми днями апетит у нього слабенький навіть тоді, коли шлунок не влаштовує сцен. Коли шматок застряє в горлі, він змиває його чаєм. Мабуть, непогана думка — чай, здається, допомагає. Він думає про результати аналізів, які має побачити. Спадає на думку, що проблема може бути серйозніша, ніж виразка, що виразка якраз може виявитися найкращим сценарієм розвитку подій. Проти неї є ліки. А проти іншого — не дуже.

Коли він вже бачить дно на середині тарілки (але, Господи, скільки ж по краях полишалося), то відкладає палички і каже:

— Я виявив дещо, поки ти виловлювала Ненсі Елдерсон.

— То скажи.

— Я читав про ті «заппіти». Просто дивина, як оці електронні компанії з’являються — і раптом зникають. Як кульбабки навесні. Той «командер» не став аж надто популярним на ринку. Занадто простий, занадто дорогий, занадто складна конкуренція. Акції корпорації «Zappit» упали, і її перекупила компанія «Sunrise Solutions». Минуло два роки — і ця компанія теж збанкрутувала й закрилася. Що означає: «заппітів» давно вже нема і той чоловік, який роздавав пристрої, — якийсь шахрай.

Холлі швидко розуміє, до чого він веде.

— Тобто ота анкета — хвіст собачий. Щось таке, для, так би мовити, правдоподібності. Але ж той чоловік не намагався розкрутити жінку на гроші, ні?

— Ні. Принаймні нам про це невідомо.

— Щось тут дуже дивне, Білле. Ти будеш про це казати детективу Гантлі й міс Красиві Сірі Очі?

Ходжес бере з тарілки останній, найменший шматочок м’яса — і отримує нагоду впустити його назад.

— А чого вона тобі не подобається, Холлі?

— Ну, вона мене за ненормальну вважає, — спокійно пояснює жінка. — Такі справи.

— Та я впевнений, що вона не…

— Та ні. Вважає. І, мабуть, думає, що я й небезпечна теж, після того як я дала по голові Брейді Хартсфілду на концерті «Довколишніх». Але мені все одно. Я б і знову так зробила. Хоч тисячу разів!

Він кладе долоню на її руку. Палички в пальцях Холлі вібрують, мов камертон.

— Я знаю, що ти б так зробила. І була б тисячу разів права. Ти врятувала тисячу життів — і то за мінімальними оцінками.

Вона витягає руку з-під його руки й починає збирати крупинки рису.

— Ну, я можу жити із тим, що хтось вважає мене за ненормальну. Я все життя мала справу з такими людьми — з моїх батьків починаючи. Але тут і ще дещо. Ізабель бачить тільки те, що перед очима, і не любить тих, хто бачить більше чи, принаймні, шукає чогось більшого. Вона і до тебе так ставиться, Білле. Вона ревнує. Ревнує Піта до тебе.

Ходжес нічого не каже. Такої можливості він не розглядав.

Холлі кладе палички.

— А ти не відповів на моє запитання. Ти розкажеш, що нового дізнався?

— Ще ні. Є дещо таке, що я хочу зробити спочатку, якщо ти затримаєшся в офісі після обіду.

Холлі усміхається, дивлячись у тарілку із залишками страви.

— А я завжди так.

10

Білл Ходжес — не єдина людина, якій не сподобалося, що Беккі Хелмінгтон замінили. Сестри й санітари мозкової травматології прозивали своє місце роботи «Відро» чи «Мозкове відро», а Рут Скапеллі вже давно стала в них позаочі «сестрою Ретчед»[14]. Не встигло й трьох місяців її роботи минути, як вона вже попереводила в інші відділення трьох медсестер за всякі дрібні гріхи, а одного санітара звільнила за паління в підсобці. Халати деяких кольорів вона персоналу заборонила під приводом того, що вони «занадто відволікають» чи «занадто нав’язливі».

А от лікарям вона подобалася. Вони вважали її швидкою і компетентною. З пацієнтами вона теж працювала швидко й компетентно, але холодно і не без певної прихованої зневаги. Вона не дозволяла собі сказати про навіть найтяжче вражених «овоч» чи «колода», принаймні при свідках, — але щось таке було в її ставленні.

— Вона знає свою справу, — сказала одна медсестра іншій у кімнаті відпочинку невдовзі після призначення Скапеллі. — Тут не посперечаєшся, але чогось важливого бракує.

Друга медсестра — ветеран із тридцятирічним стажем, яка бачила все, що можна, замислилася. І промовила єдине, але слушне слово:

— Милосердя.

Скапеллі ніколи не демонструвала холодності чи зневаги у товаристві Фелікса Бабіну, завідувача неврології, коли він проводив обхід. Але коли б вона й демонструвала, то він би, мабуть, не помітив. Дехто з лікарів усе ж помічав це, але мало хто зважав на своє спостереження: дії такої нижчої раси, як медсестри, навіть хоч би й старші медсестри, залишалися поза їхньою королівською увагою.

Скапеллі немовби відчувала, що всі пацієнти клініки, незалежно від тяжкості їхнього стану, несуть за цей стан певну частину відповідальності — і коли б вони хоч трохи постаралися, то, звичайно, відновили б бодай частину функцій свого організму. Проте вона робила свою справу добре, у чомусь навіть краще за Беккі Хелмінгтон, яку всі любили значно більше. Якби новій старшій медсестрі це сказали, Рут Скапеллі відповіла б: я тут не для того, щоб мене любили. Я тут для того, щоб дбати про пацієнтів, — абзац і крапка!

Проте є у «Відрі» такий давній пацієнт, якого старша медсестра справді ненавидить. Це Брейді Хартсфілд. Причина не в тому, що він убив чи травмував тоді в центрі когось із її друзів чи родичів, — вона просто вважала, що він шахрує. Уникає заслуженої кари. Зазвичай Скапеллі трималася від нього якнайдалі