Стівен Кінг - Чорний дім

джинсів), із ломиком у руці. Ти, клятий сліпий мудак! — кричав Молодий і Кремезний. — Глянь, що ти зробив із моєю тачкою! Це тачка мого батька, клятий дупель!

Містер Старомодний Костюм дає задній хід, вирячивши очі, звівши руки. Фред стоїть перед магазином «Обладнання Рікмана», захоплено спостерігає і думає: О ні, містере, погана ідея. Перед таким хлопцем не можна відступати, ви маєте йти на нього, не зважаючи на те, що він навіжений. Ви провокуєте його, хіба ви не бачите, що провокуєте його? Захопившись він навіть не помічає, що в його руці вже немає руки Джуді, він слухає та має моторошне передчуття. Містер Старомодний Костюм досі поступається назад, верзе дурниці про те, як йому шкода… сталася помилка, не побачив, не подумав… страховий договір… Державна ферма… треба викликати поліцію, написати заяву…

Увесь час Молодий і Кремезний наступає, ляскаючи кінцем ломика по долоні, не слухаючи. Справа була не в страховці й компенсації, а в тому, що Містер Старомодний Костюм його налякав до чортиків, коли він собі спокійно їхав у власних справах, слухаючи пісню Джонна Пейчек «Я звільняюсь». Молодий і Кремезний хотів відплати, навіть помсти за те, що змусило його злякатися до смерті, коли його підкинуло за кермом. Його провокував запах, запах страху цього сцикуна і те, що він, навіть, не оборонявся. Це було схоже на кролика і дворового пса, коли кролик не має схованки. Містера Старомодний Костюм було притиснено до стінки; ще мить — і ломик розмахуватиме так, що аж кров летітиме.

Проте крові не було і жодного помаху ломиком теж, оскільки Джуді Делоїс за мить була там, не більше як за мить. Вона стояла між ними, безстрашно дивилась у розпашіле обличчя Молодого і Кремезного.

Фред здивовано закліпав. Що за чортівня, як вона змогла дістатись туди так швидко? (Значно пізніше в нього виникне те ж саме питання, коли він піде слідом за нею на кухню, а почує, як вона спокійно спускається парадними сходами.) А що далі? Тоді вона ляснула Молодого і Кремезного чоловіка по руці! Бац, вона ляснула його просто по м’ясистому біцепсі, залишивши бліді відбитки пальців на засмаглому, веснянкуватому тілі, нижче від рукава рваної блакитної футболки цього типа. Фред дивився і не вірив своїм очам.

— Досить! — Джуді кричала просто в обличчя Молодого і Кремезного, на якому почав з’являтися подив. — Поклади, досить! Не будь дурним! Ти хочеш потрапити до в’язниці через пошкодження авто на сімсот доларів? Поклади це! Заспокойся, молодець! Поклади… цю… штуку… НА ЗЕМЛЮ!

Фред був абсолютно впевнений, що за секунду Молодий і Кремезний опустить ломик, але так, що він полетить у голову його дівчини. Джуді була неухильною, вона пильно дивилася в очі чоловіка з ломиком. Він стояв лише за крок, неначе вежа, і був більшим від неї щонайменше на кілька сотень фунтів. У той момент вона не була схожою на сцикуху; язик не перебирав верхню губу чи губний жолобок, а очі яскраво палали й були непохитні.

Ще мить — і Кремезний хлопець опускає ломик на землю.

Фред не усвідомлював, що зібрався натовп, аж доки не почув спонтанні оплески, близько тридцяти глядачів. Він приєднався, адже ніколи нею так не пишався, як у той момент. Вона смикнула їх обох, простягла руку Містеру Старомодний Костюм, фактично змусивши потиснути один одному руки. До того часу, як приїхали копи, Молодий і Кремезний та Містер Старомодний Костюм сиділи пліч-о-пліч на бордюрі, переглядаючи папери страховки один одного. Справу закрито.

Фред і Джуді далі йшли до гуртожитку, знову тримаючись за руки. Два квартали Фред не розмовляв. Чи був він у захваті від неї? Тепер він думає, що так. Нарешті він сказав: Це було неперевершено.

Вона якось тривожно глянула на нього, навіть якось тривожно всміхнулась. Ні, нічого такого, — сказала вона. Якщо тобі хочеться це якось назвати, назви це гарним виявом громадянського обов’язку. Я побачила, що тип хоче сам себе відправити у в’язницю. Мені не хотілося, щоб це сталось. Або щоб постраждав інший.

Здається, останнє вона сказала, уже додумавши потім. Тоді Фред уперше зрозумів, що Джуді не просто відважна, а має хоробре серце вікінга. Вона була на боці Кремезного парубка, тому що… ну, тому що інший був наляканий.

Невже ти не боялася? — запитав він її. І досі був такий приголомшений щойно побаченим, що в нього й думки в голові не майнуло, що йому мало б бути трохи соромно, адже його дівчина втрутилась, а не він, і це не «проповідь з Євангелія Голлівуда». У тебе не виникав страх, що цей тип зараз як уперіщить тобі тим ломиком?

Джуді спантеличено глянула на нього. Мені це навіть не спало на думку, — сказала вона.

Камелот врешті-решт переходить у Чейз-стрит, де можна спостерігати, як виблискує Міссісіпі в такі ясні дні, як сьогодні, але Фред не біжить так далеко. Він розвертається на початку Ліберті-Хайтс і повертається тим же шляхом. Його майка стала мокрою від поту. Іноді після пробіжки в нього покращується настрій, але не сьогодні, принаймні ще не покращився. Безстрашна Джуді того вечора на перехресті вулиць Стейт і Ґорхем була зовсім не схожою на ту, що зараз живе в його будинку: з переляканими очима, іноді незрозуміла, сонна, що крутить руки. Фред говорив про це з Петом Скарда. Це було вчора, коли лікар був у «Ґольці», шукаючи самохідну газонокосарку.

Фред показав йому кілька «Дір» і «Хонда», поцікавився, як його сім’я, а тоді запитав, (нібито просто так): Доку, можна я вас дещо запитаю, як ви думаєте, може бути таке, щоб людина раптово збожеволіла, без жодних на те попередніх симптомів?

Скарда глянув на нього хитрішим поглядом, ніж Фреду того хотілося б. Ми говоримо про дорослу людину чи підлітка, Фреде?

Ну, ми не говоримо ні про кого конкретного. — Гучний, щирий сміх, що відлунював у його власних вухах, видався не зовсім переконливим з боку оцінюючого його Пета Скарди. — Нікого, справді. Але просто гіпотетично, скажімо, про дорослу людину.

Скарда подумав, а тоді похитав головою.

— У медицині є всього лише кілька принципів, а в психіатричній медицині ще менше. Покладаючись на них, я можу сказати, що це дуже малоймовірно, щоб людина «раптово збожеволіла». Це може бути дуже швидкий процес, але все ж таки процес. Ми чуємо, як люди кажуть: «Раптом захворів, мовляв, так і так», — але це дуже рідкісні випадки. Психічний розлад — невротична та