Любомир Андрійович Дереш - Остання любов Асури Махараджа

це нагадувало дитячі ігри, де вони говорили «таємними мовами»: треба було додавати особливу приставку до кожного складу в мові, або користуватися складами тільки з якоюсь конкретною приголосною. Тільки Асура Махарадж втрачав пильність у цій грі з трьома коренями і починав додавати нові, з його рота виплигували слівця, які могли здатися і вірменськими, і перськими, і з мови суахілі.

Перші години перебування на планеті Земля його, кажучи відверто, потішили. Хоча тіло людини було значно ніжнішим і ламкішим за тіло наґа, якась особлива радість була в тому, аби бути м’яким і незахищеним перед світом. Над головою простягалося високе вересневе небо, тіні перейшли за полудень і поступово витягувалися. Коли сонце стало хилитися в сторону мосту, де любила прогулюватися Даша, Асура Махарадж, на мить утративши пильність, наважився подумати, що, в цілому, бути в людському тілі непогано.

І тут він побачив їх.

Із самого ранку він насторожено розглядався навкруги, сподіваючись вгледіти діяльність Виконавчого комітету, але, не помітивши нікого, почав звикатися з думкою, що Виконавчий комітет не може контролювати події скрізь, і що він не всемогутній. Загалом, з огляду на те, що нічого поганого з ним іще не сталося, Асура Махарадж дійшов висновку, що його запас негативних реакцій не такий уже й великий.

І тут він побачив, як це все відбувається. Події почали відбуватися швидко, як у кіно. Огрядний, ошатно вдягнутий негр ішов парковою алейкою, його пузо, обтягнуте білою сорочкою, коливалося зі сторони в сторону, в одній руці він ніс піджак, в іншій — портфель і газету, і цією ж рукою з портфелем витирав спітніле чоло.

Невідомо звідки на алейку вискочило пару потворних чортів, із розпатланим волоссям, зі страшними іклами, зі списами в руках, і стали штрикати товстуна у груди, примовляючи противними голосами: «Ну ось, клятий грішнику, нарешті підеш до пекла! Дочекалися ми й на тебе!». Негр зупинився, тримаючись за серце, і намагався віддихатися. Здається, він їх не бачив. Чорти біснувалися і гарчали. Вони підперли чоловіка списами з усіх боків, так, що той не міг ступити й кроку. Чоловік, усе ще тримаючись за серце, поставив портфеля на землю і зігнувся навпіл. У цей момент з’явилося ще двоє чортяк — голих, із заточеними зубами, чорних, як ворони, зі здибленим волоссям і потворними обличчями, з кігтями, гострими, наче леза. У руках один тримав аркан, інший — шнурок.

— От чорт, — сказав негр. Вуста його стали синіти. Той біс, що був із удавкою, накинув петлю негрові на шию і став душити. Товстун захрипів, повалився на землю, і біси заверещали з радості. Продавець хот-догів у фірмовому візочку Центрального парку з криками «Святий Боже!» кинувся допомагати чоловікові, але один із чортів спритно зробив йому підніжку, і хлопчина упав руками на землю. Якась дівчина в готичному костюмі з двома пуделями, що проходила повз, стала біля негра і взялась набирати номер на мобільному телефоні, але Асура Махарадж побачив, що то вже пізно: двоє чортяк видобули із серця товстуна його душу, зв’язали її по руках і ногах, і потягли у каналізаційний люк, з якого, вочевидь, і з’явилися.

— Заворожлива картинка, чи не так? — почув він раптом над вухом.

— Пане заступник судді!

— Він сам, власною персоною, — помічник верховного судді Раху вклонився. — І як почувається пан новоспечена людина?

— Дякую, не нарікаю. — Асура Махарадж насторожено розгледівся навколо, чи не підходять чорти з удавкою й по нього.

Помічник судді Раху всміхнувся, наче тріщина пробігла по сухій землі.

— Можете наразі не хвилюватися, по вас прийдуть ще не так скоро. — Помічник судді поправив окуляри, і зазирнув у свої папери. — Втім, не буду вам створювати зайвих очікувань, як то кажуть на Землі, буде все, як буде. Ви, наскільки я розумію, чекаєте на свою так звану принцесу? Ту, про яку ви так зворушливо розповіли на врученні «Золотого дракона»? Скажу вам, до речі, завдяки вашій витівці вечір вдався «на ура». Ви, мабуть, сподівалися зруйнувати свято і змусити найсвідоміших кинутися слідом за вами? Скажу вам, що нічого особливого не сталося. Вас підмінив ваш колега по роботі, який, до речі, й порадив нам ознайомитися з літературою, яку ви читаєте на дозвіллі. На церемонію він уже прийшов, що називається, у всеозброєнні. Мені до вподоби така завбачливість.

Асура Махарадж промовчав.

Помічник судді побачив, що ніякої реакції не дочекається, і ще раз зазирнув у папери.

— Отже, стосовно вашої прекрасної діви, маю вам сказати неприємні новини. З усіх можливих дам цього Всесвіту ви вибрали найневдалішу. Можете ознайомитись із її гороскопом. Я приготував його спеціально для вас.

— Красно дякую, — Асура Махарадж склав руки на грудях.

— Ну, як хочете, — помічник судді байдуже викинув листок із гороскопом за плече. Зціпивши руки за спиною, помічник судді став проповзатися довкола Асура Махараджа, ніби міркуючи вголос, хвіст його нетерпляче йшов дугами. — Непогана дівчина, загалом, але не для вас. Сильний Сатурн, зате Венера в екзилі. Для вас це буде ударом, пане Махарадж, і я прийшов сюди лише для того, аби попередити про це.

— Справді?

— Так. На вас чекає кошмар. Суцільний кошмар. Повірте, я прийшов спеціально, щоб сказати вам саме ці слова. Прийшов сказати їх із задоволенням, бо вчора ви попили моєї крові добряче. Однак, знаєте, коли я подивився на ваш гороскоп, а потім на її, коли я зіставив їх… я зрозумів, що всі муки вчорашнього дня будуть винагороджені. Навіть із надлишком. Навіть, чесно вам скажу, мені вас трішки жаль. Все-таки, хоч ви й називаєте нас гадами, ще вчора ви були одним із нас, і мені завжди боляче за співвітчизника.

— Авжеж, — сказав Асура Махарадж. Він подивився на сонце.

— Так-так, перепрошую, вам уже час іти, — помічник судді перестав намотувати круги навколо нього. — Як тільки відчуєте бажання поспілкуватися з колишніми співвітчизниками, гукайте, хтось із комітету завжди поруч. — Помічник судді недобре усміхнувся й, танучи у повітрі, підняв руку на знак прощання.

Асура Махарадж дивився на місце, де щойно стояв помічник судді й міркував над значенням його появи. Що б це могло бути? Заздрість?! У грудях він почав відчувати неспокій і зрозумів, що пора поспішити.

***

Його почала охоплювати паніка. Він пропустив її! Згубив! Все втрачено, все пропало. Коли ж раптом з’явилась вона — весна серед жінок, світанкова зоря в дівочому тілі.

Все уповільнилося для Асури, й в один момент він відчув, як