Йо Томас - Кров. Діти ночі, Йо Томас

— Ви теж бачили… тих істот? — спитала Белла.

— Ні. Але чув. І раз бачив наслідок. Ми тоді з хлопцями зі школи. Влітку пішли до старого млина, хотіли ловити форель біля дамби. А замість риби знайшли труп діда Савки. Сидів у воді по пояс, очі витріщені, ніби щось бачив перед смертю — але шкіра вся сіра, волога, ніби м’якоть згнилого кавуна. Без слідів насильства. Як мумія, що її щойно витягли з багна.

Петро з Марією кивнули — вони теж пам’ятали той випадок.

— Знаєте, — продовжив Ілля, — я після того пішов служити. Довго крутився по гарячих точках, але такого страху, як біля тієї дамби, я ніде не відчував. Не страх смерті — страх втрати себе.

— Це дуже цінна інформація, — серйозно сказав Віктор. — Ми вивчаємо ці події, бо зараз все знову активізувалося. Ми маємо зібрати всі пазли докупи.

Ілля кивнув і, на мить задумавшись, додав:

— Якщо вирішите їхати в ті місця — до старого джерела, до млина чи до гроту на Скелях, де чули дивні голоси — я поїду з вами. Хай і востаннє, але мушу це завершити.

Гражина кинула на нього швидкий погляд. В очах Іллі був вогонь — не страх, не божевілля, а глибоке внутрішнє рішення.

Команда знала: з цієї миті їх подорож переходить в іншу фазу. Історії минулого більше не були просто легендами. Вони знову проростали в реальність.