Йо Томас - Кров. Діти ночі, Йо Томас

Після зіткнення з Потерча і Кам’яною Матір’ю, команда Гражини отримує новий виклик — серія загадкових зникнень у гірських селах, де ночами на шибках з’являються дитячі сліди, а в повітрі стоїть запах заліза. Усе вказує на давній культ, що поклоняється темним істотам, котрі називають себе Дітьми Ночі. Вони не з цього світу. Вони живляться сном, спогадами — і кров’ю. Гражина, Віктор і Белла вирушають до найглухішого закутка Карпат, де межа між міфом і реальністю тонша за серпанок туману. Там, де колись була шахта, а тепер зяє печера без дна, вони знаходять не просто зло — а його нащадків. «Кров. Діти ночі» — це нова глава протистояння, де минуле знову простягає руку. А кожен неправильний крок може зробити тебе частиною темряви. Коли дивишся у дзеркало — бачиш не себе. Морок прийшов...

Пролог

Над усім — ніч. Під ніччю — тиша. У тиші — крик.

Спершу — шерехи. Ледь чутні, як подихи у глибокому вугіллі землі. Потім — дитячі голоси. Не сміх, не плач. Щось середнє. Мелодія без джерела. Її чують ті, хто прокидається серед ночі без причини, з вологими долонями та думкою: я тут не сам.

Печера, яку всі забули. Колись її називали Чорною Утробою. Тепер вона навіть не має імені. Але всередині — життя. І кров. Тепла, свіжа, принесена щойно. Кров, що годує їх.

Вони прокидаються не всі одразу. Хтось вже поруч з людьми, вдихає їхні сни, п’є страх з розбитих дзеркал. Їх ніхто не кликав. Але кожна ніч тепер — світанок для них.

І коли перша зоря згасає — один із них лишає напис на внутрішній стороні шибки чужого вікна:

«Ми — діти ночі. І ваша кров — наша пам’ять».

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍