Alina Pero - Бунтарка та Бізнесмен, Alina Pero

Тимофій

Після того, як Ера кинула слухавку, в кабінеті запанувала важка тиша. Я дивився на свій телефон, ніби на отруйну змію. Її слова, сповнені гніву та розчарування, лунали у вухах. Я не очікував такої реакції. Ні, очікував, але все одно сподівався на інше. На можливість пояснити. На шанс бути почутим.
Я знав, що вчинив неправильно, приховавши свою причетність до забудови парку. Мною керували різні мотиви – цікавість до Ери, бажання підтримати її ініціативу, можливо, навіть якась підсвідома спроба загладити свою провину. Але в її очах я був лише брехуном і лицеміром. І, мабуть, вона мала рацію.
Ігор мовчки спостерігав за мною з іншого кінця кабінету. У його погляді не було докору, лише втома. Збитки репутації компанії були відчутними. Інвестори нервували. Проект забудови опинився під загрозою.
— Ну що? — нарешті запитав Ігор. — Домовився?
Я похитав головою.
— Вона не хоче мене слухати.
— Здивований? Після того, що ти влаштував?
Я зітхнув, проводячи рукою по волоссю.
— Я повинен щось зробити. Я не можу просто так це залишити.
— А що ти можеш зробити? Вона ж чітко дала зрозуміти, що не хоче мати з тобою нічого спільного.
— Я знайду спосіб, — твердо відповів я. — Я повинен залагодити цю ситуацію. Не лише заради компанії, а й заради неї. Вона не заслуговує на обман.
— І як ти собі це уявляєш? Ти збираєшся влаштувати ще одну "мистецьку акцію" з вибаченнями?
У його голосі звучала іронія, але я не образився. Він мав право на свій сарказм.
— Ні. Я повинен діяти інакше. Я повинен показати їй, що мої наміри були щирими, навіть якщо мої дії були помилковими.
Я підвівся і підійшов до вікна, дивлячись на місто. Внизу кипіло життя, люди поспішали у своїх справах, не підозрюючи про ту драму, яка розгорталася у цьому кабінеті.
— Ігоре, мені потрібна вся інформація щодо проекту забудови парку. Усі деталі, усі юридичні аспекти, усі домовленості.
Ігор здивовано підняв брови.
— Навіщо? Ти ж сам його схвалив.
— Так. Але тепер усе змінилося. Я повинен знайти спосіб зберегти цей парк. Або хоча б запропонувати гідну альтернативу.
Ігор мовчав кілька секунд, уважно дивлячись на мене. Потім у його очах з'явилося розуміння.
— Ти справді готовий піти на це? Навіть якщо це означатиме проблеми для компанії?
— Репутація – це важливо, Ігорю. Але є речі важливіші за гроші та владу. Людська довіра, наприклад. І чисте сумління.
Я знову подивився на місто. Десь там була Ера, розчарована та ображена. І я збирався все виправити. Це буде непросто. Можливо, навіть неможливо. Але я повинен спробувати. Заради неї. І заради того бунтарського духу, який вона в мені розбудила.
Гра тривала. І тепер я грав за її правилами – чесно та відкрито. Або принаймні намагався.