Olenka Ing - Срібні очі , Olenka Ing

Розділ 13. Пробудження зради

 

Ніч була важкою. Сумніви обплутували Аліну, мов хижі лози. Вона сиділа біля вогнища, вдивляючись у мерехтливе полум’я, а в голові крутилися слова брата, його сміх, його обіцянки.

«Я повернуся, обіцяю, Аліно…»

Вона зціпила кулаки. Обіцянки давно розсипались на порох.

— Не можеш спати? — тихо запита3в Ітан, підсідаючи поруч.

— Не можу, — вона кинула на нього швидкий погляд. — Занадто голосні думки.

Ітан усміхнувся краєм губ.
— Знаєш, це вже наше з тобою прокляття. Завжди думати, коли варто спати.

Вона коротко всміхнулась, але в голосі почувся лід:
— А ти що? Боїшся? Чи просто не довіряєш?

Ітан подивився прямо в очі.
— А ти?

Аліна відвернулась.
— Я боюся втратити всіх знову.

---

Раптова атака.

Тиша вибухнула. Ліс навколо зрушив. Лея закричала:
— Засідка!

Стріла просвистіла в повітрі. Аліна впала на землю, перекочуючись, і ледве встигла підняти бар’єр світла. З темряви виринали постаті — худі, мов примари, з очима, що палали червоним.

— Вони знайшли нас, — хрипко сказав Віталій, ставши поруч. — Це шпигуни Адрама.

Ітан оголив меч.
— Час перевірити, чи ми готові до справжньої війни.

---

Бій.

Аліна відчувала, як хвилі сили піднімаються в ній, пробуджуючи щось нове. Амулет світився так яскраво, що вороги на мить зупинились. Вона чула крики Лєї, дзвін клинків Ітана, важке дихання Віталія.

— Зосередься! — вигукнув Ітан. — Не втрачай себе, Аліно!

Вона схопилася за свої відчуття, розгойдуючись між страхом і рішучістю.
«Я не дитина. Я — зброя.»

Удар світла розсік темряву. Один за одним вороги падали. Але раптом — серед них — вона побачила обличчя.
Знайоме. Болісне.
Брат.

— Артем?.. — прошепотіла вона. Серце стислося.

Але обличчя розчинилося в тіні. Замість нього — лише глузливий шепіт.
— Сестро… я завжди поруч.

---

Після бою.

Ліс знову занурився в тишу. Всі були виснажені. Лея перев’язувала поранених, Віталій мовчки точив меч. Ітан сидів поруч з Аліною, не відводячи погляду.

— Ти бачила когось… — тихо сказав він.

— Так, — відповіла вона порожнім голосом. — Його.

Ітан обережно взяв її за руку.
— Минуле завжди буде нас переслідувати. Але ми не самі. Пам’ятай це.

Вона здригнулась, але стиснула його пальці.

---

Закінчення розділу.

Коли всі заснули, Аліна підвелась, притискаючи до грудей уламок амулета. Вона підійшла до лісу, дивлячись у темряву.

— Я знайду тебе, Артеме, — шепнула вона. — І розірву твої кайдани.

За деревами, в тіні, чоловік у масці провів пальцями по кулону, схожому на її амулет. Його очі блиснули.
— Чекаю, сестро.

 

-«Він стояв у тіні й спостерігав. Їй здалося, що це був Артем. Та коли вона моргнула — він зник.»
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍