Yana Letta - Таємниця зниклої Галі, Yana Letta
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Соломія розповіла друзям усе, що дізналася на пасіці. Слова пасічника Степана про ставок не давали їм спокою.
– Він щось приховує, – сказала вона, сівши на колоду під дубом.
– Очевидно, – кивнув Максим. – Але що саме?
– Якщо він так натякнув, значить, нам точно треба йти туди, – додав Тимко.
– Але він сказав, що там щось… небезпечне, – Іван нервово поправив окуляри.
– А ми коли-небудь боялися небезпеки? – гордо сказав Максим.
– Так, – чесно відповів Іван.
– Ну то сьогодні будемо робити вигляд, що не боїмося, – підсумувала Соломія.
Раптом вони почули тихе муркотіння.
Усі одночасно повернули голови.
На паркані сидів Бублик і… пильно дивився на них.
Кіт виглядав так, ніби вже знав усе, що вони щойно обговорили.
– Вам не здається, що він знає більше, ніж говорить? – прошепотів Тимко.
– Бублик взагалі нічого не говорить, – сказав Іван.
– Ось саме! Він щось знає і мовчить! – вигукнув Тимко.
Кіт примружив очі й облизав лапу, демонструючи свою повну байдужість.
Максим встав і підійшов до нього.
– Бублику, ти щось знаєш?
Кіт дивився на нього.
– Якщо знаєш, подай знак.
Бублик позіхнув і зістрибнув із паркану.
Потім повільно, неквапливо пішов через город…
Прямо у бік ставка.
Діти завмерли.
– Ви це бачили? – прошепотіла Соломія.
– Він веде нас туди! – прошепотів Тимко.
– То що? Йдемо за ним? – запитав Іван.
Максим зітхнув.
– Очевидно, що так.
Вони швидко схопили ліхтарики і, крадькома, тихо рушили за котом.
Бублик йшов повільно, але впевнено.
Він не озирався, не перевіряв, чи слідопити йдуть за ним.
Він знав, що вони йдуть.
Діти рухалися безшумно, майже не розмовляючи.
Коли вони нарешті дійшли до ставка, вода була темною, як чорнило.
Навколо тихо, лише цвіркуни стрекотіли у траві.
Бублик зупинився біля самого краю води.
Діти підійшли ближче, затамувавши подих.
– І що тепер? – прошепотів Тимко.
Максим уважно оглянув кота.
Бублик сидів нерухомо, втупившись у воду.
Соломія нахилилася.
– Щось там є?..
Бублик раптом підняв лапу… і тихо, майже непомітно, торкнувся води.
У ту ж мить вода злегка захвилювалася.
Ніби там щось поворухнулося.
– Що це?.. – голос Івана тремтів.
Бублик повільно відступив на кілька кроків і сів у траву.
Він свою справу зробив. Він привів їх туди.
А тепер – справа за ними.
Максим зробив крок уперед і світив ліхтариком у воду.
Соломія стояла поруч, тримаючи руку на плечі Івана, який уже був готовий утікати.
Тимко нахилився ближче.
– Там щось є… – прошепотів він.
Вода знову ворухнулася.
Усі напружилися.
Серця билися швидше.
– Це…
Раптом із глибини піднялося щось біле.
Воно повільно з’являлося на поверхні…
І діти, вражені до глибини душі, побачили це.
На поверхні ставка плавала біла матерія.
Величезний білий шматок тканини…
…із плямами бруду та… чогось темного.
Іван скрикнув:
– ТАМ ЩОСЬ СТРАШНЕ!!!
Тимко вже хотів кинутися бігти, але Максим схопив його за руку.
– Ніхто нікуди не йде.
– АЛЕ…
– Це доказ!
Соломія повільно ступила вперед.
– Це… скатертина?
Максим стиснув щелепи.
– Ні. Це…
Він ковтнув слину.
– Це… частина коров’ячого вкривала.
Настала тиша.
– ТИ ХОЧЕШ СКАЗАТИ… – Іван ледве дихав.
– Що ГАЛЯ була тут, – прошепотіла Соломія.
Всі мовчали.
Серце Максима калатало.
Це була перша справжня зачіпка.
І Бублик знав, що вони знайдуть її тут.
Він ще раз подивився на дітей… потім встав і, не озираючись, рушив назад у село.
Його робота була виконана.
Діти лишилися біля ставка, дивлячись на білу тканину, що повільно гойдалася на воді.
– Що це означає? – прошепотів Тимко.
Максим стиснув кулаки.
– Це означає… що ми ще далеко від кінця.
Правда була десь поруч.
І завтра вони мали намір відшукати її.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця зниклої Галі, Yana Letta», після закриття браузера.
