Love - Коли світ говорить шепотом, Love

Розділ 12: Повернення до коріння

Сьогодні мама стоїть на старому подвір’ї.
М’яке сонце лоскоче їй плечі. Повітря пахне яблуками, глиною і дитинством.

— Мамо, — тихо мовить вона, і серце б’ється трохи інакше.
Старі двері відкриваються, і з них виходить жінка з сивими пасмами в темному волоссі, з очима, в яких колись було занадто багато втоми. Але сьогодні в тих очах — тиша. І щось подібне до надії.

— Ти приїхала.

Вони не говорили багато. Мовчання між ними було не порожнім, а повним спогадів, образ, листів, які так і не були надіслані. Але в животі — я. І я відчуваю, як мама хоче, щоб цей день був початком.

— Це мій син, — сказала вона, притискаючи долоню до живота. — Твій онук.

Жінка зробила крок уперед.
Не одразу. Обережно. Але зробила.

— Він буде кращим. Ти зробиш його сильним, добрим. А ще — ніжним. Я це бачу.

Мама посміхнулась. Усередині неї — ціла буря.
І я відчуваю, як кожне слово лягає на мене — як коріння, яке дає силу рости.

Ми пили чай на кухні. Говорили про просте.
Але між словами — було головне: прощення.
Ніжність. І той новий початок, якого чекали обидві.

---

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍