Chris Jey - Between angels and demons, Chris Jey

- Йди за мною. Я відведу тебе.

Вже за кілька хвилин Натаніель разом із Данте вийшли у двір замку. Там на дівчину чекав Камаель та кілька священнослужителів.

- Доброго дня, міс, - привітався один із присутніх.

- Ага. І вам того ж. Коли мене випустять на волю?

- Залежить від тебе, - відповів Камаель.

- І як це розуміти?

- Тобі випала велика честь стати однією з нас, - відповів чоловік у червоній рясі. - Ти можеш приєднатися до Ордену. Наша місія – захищати людство від злих сил.

- Зрозуміло. То де тут вихід?

- Як і раніше думаєш, що вона погодиться? - запитав Натаніель брата.

- Так. І пропоную підвищити наші ставки.

- Приймаю цей виклик, - погодився Нейт.

- Міс Даніела, ми займаємося тим самим, чим і ви на волі. Але різниця між нами лише в тому, що ми маємо більше можливостей. Адже ви хочете допомагати людям, вбивати монстрів, і знайти того демона, який наказав убити вашого чоловіка і доньку.

- Звідки Ви знаєте? Я ніколи нікому не розповідала про це.

- У нас свої джерела інформації. А ще ми знаємо про ваше прокляття. Скажу чесно, як зняти його – нам не відомо, але ми всі можемо отримати з цього користь. Бібліотека Ватикану містить доволі багато різних книг. Відповідь для вас може бути в одній з них.

- О, отже, ви корисливі люди. А на вигляд просто мужики у сукнях.

- Не приховуватиму цього. Такі люди, як ви, нам потрібні. Ви сильні, добре обізнані зі світом зла, і вже встигли вбити чимало монстрів. Ми зможемо допомогти одне одному.

- Гаразд. Коли можна виходити на полювання?

- Чудово. Але спочатку ви маєте пройти навчання. Тренуватиме вас воїн Господній – Натаніель.

- Чудово. Ангелів я ще не перемагала.

2018 рік. Ніфльгейм

- За стільки років ти не змінився. Все такий же егоїстичний придурок. Янголам дуже не пощастило мати такого родича, як ти.

- Це краще, ніж бути такою як ти – самовдоволеною вертихвісткою та ангельською підстилкою.

- Не смій мене так називати! – розлютилася дівчина.

- А хіба я не правду сказав? Даю сто відсотків, що крім мене та Нейта ти ще встигла з парочкою наших братів переспати. Адже в тебе хобі таке.

- Ти напросився, - Данте вихопила свій револьвер і вистрілила Кемові в ногу. Той упав на підлогу. Користуючись моментом, дівчина підбігла до ангела і забрала в нього клинок. - Прощавай, придурок, - Данте вибігла надвір, де почалася сильна хуртовина. Вітер був настільки сильний, що мисливицю просто здувало, як порошинку, а через сніг дівчина нічого не бачила. - Блін, погана була ідея. Ну і як мені зробити портал і забратися звідси? – Данте, незважаючи на сильний вітер та сніг, намагалася йти вперед, подалі від житла Кема. Але вже за десять хвилин дівчина сильно промерзла і без сил упала на сніг. Вона відчувала, що життя повільно покидає її. Перспектива померти та ожити в Ніфльгеймі її не тішила. До того ж, її можуть знайти велетні, що ще гірше за смерть. Останнє, що побачила Данте, був силует чоловіка. Потім дівчина знепритомніла.

Опритомніла Данте на ліжку, вкрита кількома шкурами замість нормальних ковдр. Вона оглянула приміщення. Кімната без вікон.

- Чорт! Я знову тут, - мисливиця встала з ліжка, замоталася в одну зі шкур і попрямувала до іншої кімнати. - Гей! Чи є хто тут? - вона побачила Кема на кухні. Він щось готував.

- Вже прийшла до тями? Прекрасно. Їсти будеш? - Кем поставив на стіл добре просмажений стейк. – Якщо мені не зраджує пам'ять, ти любиш м'ясо.

- Навіть не питатиму, де ти його взяв, - Данте присіла за стіл.

- Розслабся. Тут водяться олені. Вони, щоправда, вдвічі більші, ніж земні. Вибач, вина немає.

- Як шкода. А я так хотіла напитися зараз, - Данте спробувала стейк. Або він був і справді настільки смачний, або дівчина просто була голодна. Але вона з'їла все. - Як твоя нога?

- Нормально, - Кем, кульгаючи, прибрав брудні тарілки.

- Дякую, що врятував, - після паузи промовила Данте.

- Звертайся, - Кем поклав клинок Смерті на стіл. - Ти випустила, коли намагалася втекти. Забирай. Він твій. Я допоможу тобі вибратися звідси. Потрібно просто почекати, поки вщухне хуртовина.

- Що ти хочеш натомість? Свободу?

- Ні. Мені нічого не потрібно. Вважай це актом милосердя, - Кем пішов у спальню.

Данте залишилася у вітальні. Дівчина сиділа і все думала, чому Кем раптом став такий добрий. Адже ще годину тому він хотів забратися з Ніфльгейму. Данте пройшла до спальні.

- Що це зараз було? Чому це ти так просто віддав клинок? Ти потім кинеш мене?

- Не шукай каверзи там, де її немає. Я просто вирішив допомогти тобі вкотре врятувати світ. Можливо, цей мій вчинок доведе тобі, що я змінився. І наступного разу, коли ти зазирнеш до Ніфльгейму, ти прийдеш за мною.

- Я зрозуміла, - після паузи сказала Данте. - Це ти так себе караєш. Адже ти хочеш, щоб я тебе пожаліла. У тебе нічого не вийде. Я не рятуватиму тебе. Ти заслужив на своє покарання. Ти зрадив нас із Нейтом, ти зрадив мене. Диво, що я розмовляю з тобою, а не рубаю тебе на дрібні частини. Я так довго намагалася змиритися з усім, що сталось. Спочатку з тим, що ти зрадив мене, потім з тим, що я відправила тебе до іншого світу. Щодня я прокидалася з думкою, з надією, що ти вижив, що я правильно вчинила. Адже якби ти залишився на Землі, ангели б точно тебе вбили. Я не хочу бачити твоєї смерті, - видала Данте на одному подиху.

- Дені, припини. Не треба всіх цих пафосних промов. Я винний і знаю це. Вибач мені за те, що я зробив. Тоді мені здавалося, що це правильно. Краще відпочинь. Нам ще потрібно дістатись до твого порталу. Буде простіше його відкрити там, де вже було встановлено зв'язок.

Через годину хуртовина закінчилася. Данте одяглася у свій теплий одяг, сховала клинок. Кем так само одягнувся, взяв свою зброю і разом із мисливицею пішов до порталу. За пів години вони були на місці. Ангел порізав свою долоню. Кілька крапель його крові впали на символи, які вивела Данте на снігу. Портал почав світитись. Як тільки дівчина хотіла встромити меч ангела в центр, їй завадили це зробити.