Chris Jey - Between angels and demons, Chris Jey

2018 рік. Ніфльгейм

Вже за кілька секунд погляду дівчини відкрився світ вічних льодів та снігів. Адже Ніфльгейм, за віруваннями скандинавів, саме такий – вічний холод і мороз вкриває його. Данте стояла посеред крижаної долини, а довкола лише високі скелі з льоду. «Здається, я потрапила за адресою», - мисливиця вийшла з синього палаючого кола і вирушила на пошуки зброї. Одне засніжене поле змінювалося іншим. Так тривало доти, доки дівчина не знайшла руїни величезних гранітних воріт. Данте хотіла пройти ці ворота, але на неї чекав неприємний сюрприз.

- Подивіться, хто завітав у світ льодів.

- Камаель, - Данте обернулася. Перед нею стояв один із найсильніших воїнів Небес. Зараз же він більше був схожий на безпритульну звичайну людину. Волосся його було так само чорне і зібране в хвіст, а одягнений він був у якісь хутра. - Як справи, жертва моди? Обжився на новому місці?

- Майже. На Землі мені більше подобалося, – чоловік підійшов ближче.

- Знаєш, я б радісно послухала твою сльозливу розповідь про погане життя тут, але мені ніколи. Тож, давай одразу перейдемо до справи.

- Так відразу? Хіба ти не рада мене бачити? – усміхнувся Камаель.

- Я просто палаю від щастя бачити твою фізію. Була б ще щасливішою, якби побачила твій труп, що розкладається, - відповіла Данте. Але дуже глибоко в душі, за сімома зачиненими дверима, мисливиця зраділа, що Кем вижив. З того моменту, як вона поранила ангела клинком і відправила до Ніфльгейму, Данте сподівалася, що він зможе вижити.

- Що ти забула у цьому світі?

- Одну дуже важливу річ – клинок Смерті. Віддай мені його.

- Ти про ось цей клинок? – Камаель дістав холодну зброю. У його руці був тридцяти сантиметровий кинджал з блискучою сталлю та позолоченим руків’ям. Воно було було настільки тонким, що можна було розгледіти багряну рідину всередині. Це і була кров Смерті.

- Віддай мені його.

- Навіщо тобі клинок?

- Хочу приколоти ним один із своїх трофеїв.

- Завжди любив твою дотепність. А може, тобі потрібний не сам клинок, а те, що всередині його руків'я – кров Смерті. Навіщо вона тобі?

- Хочу зробити один дуже крутий алкогольний коктейль. А мені якраз не вистачає крові для цього.

- Знаєш, а я навіть сумував за твоїми тупими жартами.

- У мене немає ні часу, ні настрою слухати тебе, - Данте дістала револьвер і навела його дуло на ангела. - Давай сюди клинок, інакше уб'ю тебе.

- Пораниш ти мене і що? Я зцілюсь. Не марнуй кулі даремно. Вони тобі ще знадобляться, коли тікатимеш від місцевих жителів.

- А я думаю, що в Ніфльгеймі ти безсилий. Адже Рай далеко, а значить ти не маєш сил, і не можеш зцілятися. Готовий перевірити мою версію?

- Будь-яка примха, крихітко. Аби ти залишилася задоволена, - чоловік підійшов до Данте на відстань витягнутої руки. - Я б продовжив нашу милу розмову, але зараз сюди нагрянуть велетні. Дай мені руку, - тихо мовив Кем.

- Що? – ошелешено запитала Данте. - Не буду я до тебе торкатися.

- Якщо не хочеш стати мертвою подружкою мого брата, тобі доведеться порушити свої принципи.

Як би мисливиці хотілося залишитися не поміченою у цьому світі, план її провалився. П'ять велетнів стояли за дівчиною, а єдиний порятунок від них – це довіритися Камаелю. Данте взяла за руку ангела, і вже за мить вони опинилися в затишній кімнаті.

- Де це ми? – Данте оглянула приміщення. Це було щось схоже на будинок. Тут були спальня та вітальня, щось схоже на кухню, ванна кімната. Але в будинку зовсім не було вікон, а головні двері вели до якогось коридору.

- Ласкаво прошу в мій дім, - Кем мило посміхнувся.

- Ти тут живеш? - здивувалася дівчина. – Миленько. Це того коштувало: проміняти нормальне життя на все це? – Данте вказала на житло Кема.

- Мені обирати не довелося. Адже ти мене сюди відправила, попередньо проткнувши кинджалом. Тепер маю шрам. Адже рани від клинка Смерті не зцілюються.

- Ой, переживеш. Раз ми заговорили про клинок – віддай мені його.

- Ні.

- Гаразд, - дівчина вдарила ангела.

- Ай! Боляче ж, - чоловік вдарив у відповідь мисливицю. Почалася бійка, в якій дівчині вдалося повалити Кема на підлогу. – Люблю, коли ти зверху, – ангел мило посміхнувся. – Але ще більше люблю, коли зверху я, – один не хитрий прийом, і Данте поклали на лопатки. - Так краще.

- Пусти, придурок, - пручалась Данте.

- Знаєш, навіть через століття, моє вигнання через тебе і поранення, ти все одно заводиш мене. То навіщо тобі клинок? Якщо відповіси, я відпущу тебе.

- З його допомогою я зможу знищити Орден. І знову стану вільною, – після недовгого мовчання відповіла Данте.

- Усього-то? – усміхнувся янгол. - Я віддам тобі клинок, але за однієї умови, - хлопець підвівся на ноги, і допоміг піднятися Данте.

- Навіть і не мрій повернутися до нашого світу. Ти зрадив його.

- Тоді не знати тобі свободи, - хлопець відійшов до дверей. - Радий був зустріти тебе. Наприкінці коридору сходи, ними ти виберешся на вулицю. Вдало дістатися додому.

1815 рік. Португалія.

«Ми чекатимемо на тебе там» - крутилося в голові у Данте. «Хто такі ми? І взагалі, що тут за таке місце?». Дівчина одяглася і вирушила у двір. Але дістатися туди стало для неї свого роду випробуванням, оскільки вона заплуталася у всіх поворотах та коридорах замку Алмоурол.

- Хто так будує? Напевно, з лабіринту Мінотавра простіше знайти вихід, - злилася дівчина, адже черговий поворот не допоміг вийти у двір. - Що б вас! – розлютилася Данте. - Піду в інший бік, - дівчина розвернулася і зіткнулася з хлопцем. Через таке несподіване зіткнення Данте ледь не впала на підлогу, але її встигли схопити за руку. - Дякую, - дівчина підвела голову і побачила перед собою Натаніеля.

- Що ти тут робиш? Тобі ж сказали йти на подвір'я.

- Я туди і йшла. Але через ці чортові повороти заблукала.