Chris Jey - Between angels and demons, Chris Jey

- Як ти здогадалася, хто я?

- Все просто: ти дуже уважно дивився на моє зап'ястя. Цей символ можуть бачити лише янголи. Правду кажучи, я трохи засмучена, що ти вирячився не на мої розкішні груди. Не дарма ж я ношу таку зухвалу сорочку та корсет, - посміхнулась Данте.

- Якщо ти знаєш, хто я, - чоловік перемістився в камеру, - віддай мені клинок.

- А ти добре попроси мене. Все-таки ти ангел. А ви істоти добрі.

- У тебе хибна інформація про нас. Прошу востаннє: віддай мою зброю.

- Ні, - обурилася Данте, і піднялася з ліжка. - Твій клинок дуже гарний, прямо як ти, - вона мило посміхнулася, і вирішила поцілувати Натаніеля. Але той не зрозумів такого пориву і відсторонився.

- Що ти робиш?

- Я ніколи ще не цілувала янгола. Вирішила спробувати. У мене таке захоплення – збирати поцілунки від різних надприродних істот.

- Ти мені набридла, - Нейт спробував відібрати клинок, але Данте спробу цю відвернула. Тоді він притиснув дівчину до стіни і відібрав свою зброю силою.

- Ого! У тебе такі сильні руки. Мене це збуджує. Скажи, чи воїни Небес кохаються? Я ось не проти розділити з тобою райську насолоду, - Данте мило посміхнулася.

- Що?! Ти ненормальна якась.

- Дякую за комплімент, красень.

- Сподіваюся, тебе скоро відвезуть звідси, - ангел зник.

- А якщо ні, то чекай на мене у себе в покоях. Голу, на ліжку, - промовила дівчина в порожнечу.

2018 рік. Единбург

Данте накреслила крейдою символ на підлозі квартири і стала в центрі.

- І чого ти чекаєш? Я навіть двері намалювала. Тобі залишається лише відкрити їх.

- Звідки ти знаєш, що потрібна зброя в Ніфльгеймі? - запитав Нейт.

- Сто років тому, коли я послала Камаеля туди, він прихопив її з собою. Я пронизала його клинком.

- Ти знаєш, Камаель не повинен повернутися. Не важливо, що каже Френкі. Він є небезпечним для цього світу.

- Нічого не обіцяю. До того ж Кем прив'язаний до Ніфльгейму. Щоб повернути його, мені потрібно скасувати дію прокляття.

- Ти ж пам'ятаєш, щоб повернуться, потрібно відкрити портал з того боку. Як збираєшся це зробити? Адже мене там не буде. Не думаю, що Камаель люб'язно відчинить двері для тебе.

- Я вмію вмовляти, - дівчина взяла клинок Нейта.

- Успіхів, - Нейт промовив якісь слова, налив пару крапель своєї крові на символ і точно в центр встромив свій меч. Данте зникла.

1815 рік. Португалія

Дочекавшись настання ночі, Данте почала здійснювати свій план втечі. За допомогою захованої в зоні декольте відмички дівчина спробувала відкрити замок своєї камери. Але в неї нічого не вийшло. «Гаразд. Переходимо до запасного плану». Вона лягла на ліжко і почала кликати на допомогу охоронця. Той прибіг на крики Данте.

- Що тут відбувається? Чого кричиш?

- Мені погано. Схоже, мене отруїли, - дівчина театрально перевернула тацю з їжею, і впала на підлогу.

- Так я і повірив тобі.

- Мені справді погано. А з огляду на те, що мене так довго розшукували, я потрібна вашому керівництву живою. Якщо ти дозволиш мені померти, то й сам довго не проживеш.

- Я покличу лікаря.

- Поки він прийде, я перестану дихати. Занеси мене до нього. Благаю.

- Добре. Тільки не помри в мою зміну, - охоронець відчинив камеру в'язниці. Як тільки він підійшов до Данте, щоб допомогти їй підвестися, дівчина вдарила його. Охоронець знепритомнів, а Данте покинула свою клітку. Дорогою до виходу дівчині вдалося уникнути затримання з боку варти, і вона майже зуміла дістатися головного виходу із замку. Але раптом мисливиця відчула, як хтось схопив її за руку. Дівчина обернулася і побачила перед собою високого темноволосого чоловіка.

- Ти залишаєшся, - він вимовив якесь слово не зрозумілою для мисливиці мовою. Після чого в Данте запаморочилося в голові, тіло перестало її слухатися. Вона знепритомнів.

Коли дівчина прийшла до тями, був уже сонячний день. Данте оглянула своє місце перебування. То була простора кімната з великими вікнами. Мисливиця спробувала підвестися, але тіло ніби не слухалося її.

- Раджу лежати в ліжку тихо. Дія навіювання ще не минула, - біля вікна сидів той самий темноволосий чоловік, і попивав вино з келиха.

- Якого ще навіювання? - Данте намагалася вимовити це якомога впевненіше, але її голос звучав тихо і розгублено. - У мене просто розколюється голова. Що ти зробив зі мною? - мисливиця приклала долоню до свого чола.

- Переконав, що ти дуже втомилася і хочеш спати. Але мабуть переборщив із застосованою силою. Зараз виправлю це, - незнайомець поставив свій келих на столик, що стояв поруч, і підійшов до Данте.

- Не підходь до мене.

- Не бійся. Я ніколм не нашкоджу тобі, - чоловік сів на ліжко, на якому лежала мисливиця.

- Щось я не дуже вірю в це.

- Довірся мені, - незнайомець трохи нахилився над дівчиною і приклав руку до її голови. Вже через пару секунд головний біль пройшов, а контроль над тілом поступово повертався.

За такого близького контакту Данте змогла краще роздивитись чоловіка. Він мав смагляву, оксамитову шкіру. Волосся його було чорне, наче вороняче перо, мужні риси обличчя. Але найбільше Данте вразили очі чоловіка. Вони були надзвичайно гарного блакитного кольору. Її вразило й те, що вона спромоглася розглянути в них. Сум, біль, ненависть.

- Кого ти так сильно зненавидів? - поцікавилася вона.

- Що? – запитання мисливиці збентежило чоловіка. Він підвівся з ліжка і відвернувся від дівчини.

- Твої очі… Я ніколи не бачила стільки болю та ненависті в очах людей.

- Коли повністю зміцнієш, спускайся у двір. Ми будемо чекати на тебе там, - чоловік покинув покої. А Данте залишилася думати, хто такі ми.

«Як вона здогадалася? Адже вона просто людина. Адже в неї немає ніяких надприродних здібностей. Та й прочитати щось по очах неможливо. Тим більше, у янгола» - ці думки не залишали чоловіка. Він навіть занервував через цей діалог з Данте. Адже ніхто раніше не цікавився його особистими справами. Навіть Натаніель не знав, що насправді відчуває його брат. Адже всі вважали його байдужим воїном, який готовий виконати будь-яке доручення Батька.