Bella Isfrella - Милосник, Bella Isfrella

3 Розділ

Йдучи від бабусі Євстахії, я не поспішала, розуміючи, що тепер стала мішенню лісного духа. Увесь шлях назад я була охоплена тривогою, яка не давала спокою. Вулиця виглядала зовсім інакше, ніж зазвичай, мовби природа сама застерігала мене про те, що чекає попереду. Нарешті, перехожий парубок, одягнений у вовчу шкуру, що лякав людей своєю звірячою маскою, відвернув мою увагу від думок. Усі чекали, що в найближчі дні свято Літах відзначатиме все місто та околиці. Під час святкувань всі перевдягнуться в маски, етнічні сорочки та стрибатимуть через вогонь. А парочки будуть шукати затишні безлюдні місцинки. Задивившись на парубка, що чіплявся до молодих дівчат, лякаючи звіриною мордую, в мені з’явились не хороші передчуття, це ж і духи теж будуть бродити вільно. Так зазвичай кажуть старі люди, що Літах несе за собою не тільки початок темної пори року, а й звільняє на ніч духів. Полудниця здатна пробудитись вночі, а Болотник вийти з боліт. Стало зовсім не спокійніше. Тепер знаючи, що Лісовик влаштував полювання на мене, мені варто бути набагато обережнішою навіть вдень.   

Вирушила додому, по дорозі відзначаючи для себе, що, як би не було страшно, я повинна залишатися пильнішою і готовою до всього. Адже напередодні свята Літах, коли всі маски і перетворення здатні ввести в оману, важливо бути уважною і зосередженою, особливо коли на тебе полює головний лісний дух.

Наблизившись до хвіртки, що вела на моє подвір'я, я зупинилась і приглянулась. По—простацькому, наче в себе вдома біля мого ґанку, спершись на перила, стояв Стефон.

— Та він знущається! — буркнула під носа, відчуваючи, як хвиля роздратування накочує на мене.

Тітка, як завжди, сиділа в своєму кріслі—качалці і переглядала зразки трав для майбутніх мішечків.

— Маланка, не розповідала про тебе? — запитав тітка, поглядаючи на нього.

— Та вона, знаєте, така… — продовжував він, наче міг знати щось про мене.

— Яка? — мовила я голосно, опинившись за спиною парубка—перевертня.

Стефон обернувся до мене, широко посміхаючись. Його усмішка була зухвалою і непередбачуваною, як і всі його вчинки. Погляд, який він мені кинув, був настільки самовпевнений, що хотілось без пояснень одразу дати йому по пиці.

— О, здається, нас вперше об’єднує щось більше, ніж просто випадковість, — промовив він, нахилившись до мене. — Лише не думай, що я прийшов просто так.

Тітка, помітивши наш діалог, зауважила:

— Маланка, це твій товариш, чи не так? Може, йому щось потрібно?

Я швидко відвернулась від Стефона і підійшла до тітки.

— Так, певно, щось йому потрібно. — Я намагалася зберегти спокій, хоч у душі починалася буря.

Стефон, помітивши мою реакцію, ще більше розсміявся.

— Пані, можу я скористатись вашим гостинним подвір’ям для маленької розмови з панянкою? — запитав він, нахиляючись до тітки, але так, щоб я могла почути кожне слово.

Тітка злегка кивнула, знову занурюючись у свої справи, а я, відчуваючи напруження, спробувала втихомирити свої емоції.

— Звісно, — відповіла я, тримаючи свою внутрішню тривогу під контролем. — Що ти хотів обговорити?

Стефон кивнув в сторону, даючи знати, що хоче приватної розмови тет—а—тет. Я, притискаючи до себе всі невисловлені питання, слідувала за ним подалі від будинку, в сторону невеличкого саду, що обрамляв двір.

— В мене дещо змінились плани, і мені потрібно прискорити моє повернення додому, — промовив він, коли ми опинились у затіненій частині саду, де скрізь розплутані бур’яни та запашні трави створювали бар’єр для сторонніх поглядів.

— Що накоїв? — запитала я прямо.

Стефон виглядав завагався, ніби шукаючи правильні слова, але швидко взяв себе в руки.

— Не те щоб накоїв, — сказав він нарешті, його голос став серйознішим. — Але дещо сталося, і я потребую допомоги.

— Ті розідрані тварини, твоїх рук справа? — я не змогла стриматися від гострої репліки, бо враження від його загадкової поведінки все більше мене дратувало.

Стефон різко обернувся, обличчя його спотворило збентеження і обурення.

— Що? Як ти могла подумати це звірство на мене, я що, дикий звір з лісу?! — його слова були наповнені гнівом і здивуванням.

Я намагалась осмислити його реакцію. Вогонь, який пробіг по його очах, здавався справжнім, але відчуття, що він щось приховує, залишалося.

— Якщо не це, тоді що? — запитала я, намагаючись зрозуміти, чому його поведінка виглядала такою підозрілою.

Стефон зітхнув і зробив крок ближче, так, ніби шукаючи слів, які б зняли весь тягар з його плечей.

— Це складно пояснити, — почав він, його голос став м'якшим. — Я не те щоб зовсім безневинний, але дехто мене у вашому місті розшукує.

— Ага, ти крутив шашні з одруженою! — вкинула я різко.

— Ну, власне так, але хто ж знав?! У неї на лобі не було неписаної таблички? — його слова були переповнені сарказмом. — Але ж я в будь-якому випадку збирався повернутись. Ти ж допоможеш мені? Знаю, що не мусиш, але ти ж не кинеш мене в біді, ти не така.

— Тобі не відомо, яка я, це по—перше. А по—друге, поняття не маю, як тобі допомогти, — відказала я, стараючись не дати емоціям взяти верх.

Стефон зробив глибокий вдих

— Повернемось до того місця, де ти чула розмову духа та богині, — пропонував він, його голос ставав більш настійним. — Можливо, ти щось згадаєш, що нам допоможе.

— А це вже ні, — різко відповіла я, моя тривога була очевидною. — Мене один триклятий дух переслідує, та й не пам’ятаю я, де те місце!

— Я захищу тебе, можеш не сумніватись, — Стефон сказав, намагаючись бути впевненим, його очі випромінювали рішучість. — А знайти те місце буде не складно, я ж твій будинок по твоєму запаху знайшов.

Його слова були спробою підбадьорити мене, але я відчувала глибокі сумніви.

— І що далі? — запитала я, намагаючись знайти хоча б частину відповіді у його впевненості. — Що робити, коли ми знайдемо те місце?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍