Леонід Олександрович Сапожніков - Криве дзеркало війни. Міфи та загадки Другої світової

НДР. Прочитали її також у Західній Німеччині. «Матчем смерті» зацікавилася прокуратура Гамбурга й відкрила 1974 року кримінальну справу. Розслідування тривало з перервами понад тридцять років. «Зв’язок між розстрілом футболістів у лютому 1943 р. і грою 9 серпня 1942 р. виявити не вдалося», — резюмував прокурор Кульман. Натомість стала відомою подальша доля Пауля Радомскі, якого прокуратура розшукувала як свідка і потенційного звинувачуваного.

У відомстві Гіммлера його високо цінували. Після Києва Радомскі був призначений у листопаді 1943 року комендантом концтабору «Хайдарі» в передмісті Афін. За три місяці він провів велику роботу — у таборі розстріляли 1800 осіб, зокрема жінок і школярів. Заслужив би нагороду, але біс поплутав: у лютому 1944-го його зняли з посади за пиятику та «рукоприкладство до підлеглих». Чергове призначення він отримав до ризького бюро Адольфа Ейхмана, яке займалось «остаточним вирішенням єврейського питання». Загинув на території Угорщини в березні 1945 року. Нагорода все ж таки його знайшла — у вигляді червоноармійської кулі.

Лігво звіра

Тіні минулого у ставці під Вінницею

Влітку 1964 року я повертався на мотоциклі до Києва із Закарпаття й заночував у кемпінгу під Вінницею. Кемпінг як кемпінг: сосни, будиночки, намети... Уранці сторож сказав довірчо: «Знаєш, хлопче, де знаходишся? У ставці Гітлера!». Я здивувався: адже в СРСР вважалося, що фюрер ніколи не бував на нашій території. Сторож махнув рукою вглиб лісу. Пройшовши кілька сотень метрів, я побачив залізобетонну глибу з написом ВІТЯ + ГАЛЯ = ЛЮБОВ... Далі виднілися інші глиби різних розмірів. Одна з них була завбільшки з пару автобусів.

Відтоді я намагався щось дізнатися про цю загадкову ставку, але марно. Перші згадки про неї з’явилися за двадцять з лишком років, у період горбачовської «гласності». Нині маємо безліч публікацій на цю тему, проте вони, як правило, багаті на вигадки та голослівні твердження. Жодне місце в Україні не породило стільки міфів, як цей ліс у восьми кілометрах північніше Вінниці, поблизу села Стрижавка.

Спробуймо очистити від лузги зерна правди.

Загадка № 1

Готуватись до нападу на СРСР Гітлер почав у липні 1940 року. Генеральному штабу було доручено розробити відповідний план, а міністру озброєнь Фріцу Тодту — розпочати будівництво ставки фюрера ближче до радянського кордону. Місце для неї вибрали у Східній Пруссії, неподалік від глухого містечка Растенбург (нині — польський Кентшин). Навколо — болота й озера, та щоб навіть собака не проскочив, ставку оточили мінними полями (польські сапери після війни знешкодили близько 54 тисяч мін). Саме в цій ставці, яка отримала назву Wolfschanze («Вовче лігво»), полковник Штауффенберг 20 липня 1944 року спробував підірвати Гітлера.

У «Вовчому лігві» фюрер був із перервами понад вісімсот днів. Чому ж йому не сиділося в Берліні, адже засоби зв’язку давали можливість керувати звідти його генералами? Мені здається, є принаймні дві причини. По-перше, він уявляв себе новим Наполеоном, а той, як відомо, був невіддільний від армії. Інакше кажучи, перебування у ставці працювало на імідж Гітлера-полководця. Друга причина набагато прозаїчніша: влітку 1940 року британська авіація почала бомбити Берлін — і дедалі сильніше. Наполеону не личить поспішати до бомбосховища за сигналом повітряної тривоги, тим паче у власній столиці. А від Берліна до «Вовчого лігва» було 670 км, і англійці туди не долітали.

Принагідно гріх не згадати візит Молотова до Берліна в листопаді 1940 року. Гітлер із Ріббентропом переконували радянського міністра іноземних справ, що Британію фактично розбито й час по-братньому поділити її колонії. Аж раптом — тривога! Високі сторони спустилися до бомбосховища, і Молотов ущіпливо спитав: «Якщо з Британією покінчено, то чому ми тут сидимо і чиї це бомби падають на місто?». Вбивче запитання...

У «Вовчому лігві» ніщо не заважало Гітлеру почуватися переможцем. А у ставці під Вінницею, куди він уперше приїхав 16 липня 1942 року, тим паче. Вермахт тоді переможно наступав, Україна була окупована, і, здавалося, німці от-от вийдуть на фінішну лінію Архангельськ — Волга — Астрахань, як передбачалося планом «Барбаросса». Особистий архітектор фюрера Альберт Шпеєр, що став на той час замість Тодта міністром озброєнь, багато разів приїздив у вінницьку ставку з Берліна. У мемуарах він пише: «Оскільки російські літаки в небі практично не з’являлися, авіація ж західних союзників базувалась надто далеко, навіть Гітлер, який побоювався бомбардувань, уперше не наполягав на спорудженні особливих бомбосховищ. Замість звичайних бетонних споруд Ставка розмістилася в розкиданих по лісу симпатичних будинках».

Стоп! Саме тут перша, найбільша загадка. Всі легенди навколо вінницької ставки тримаються на бункері Гітлера, вхід до якого завалило вибухом. Там нібито сім підземних поверхів, і на одному з них — кабінет фюрера за потужними бронедверима з електронними замками. А на решті поверхів людська фантазія чого тільки не розмістила! Мало того, до аеродрому Герінга в Калинівці вона прокопала двадцятикілометровий тунель, яким Гітлер, прилітаючи з Німеччини, їхав просто до свого бункера... І от тобі маєш — головний архітектор рейху впритул не помічає залізобетонних споруд, а говорить лише про дерев’яні будиночки! Але ж ці споруди були! Вітя з Галею розписалися на їхніх уламках! У чому ж річ?

Знайти відповідь нам допоможе історія створення ставки Wehrwolf.

Не заради краси

Розберімося спочатку з цією назвою. Wehrwolf прийнято перекладати у нас як «вовк-перевертень», але це груба помилка. Перевертень по-німецьки — werwolf, без невимовлюваної букви «h». Так називалися підпільні терористичні групи, які 1945 року намагалися діяти на німецькій території, окупованій союзниками. Назвати свою ставку «перевертнем» чи «вовкулаком» було б занадто навіть для фюрера з його хворобливою уявою. Wehr по-німецьки — «зброя» (як у слові wehrmacht), а wolf — це «вовк» (партійне прізвисько Гітлера). Тобто wehrwolf означає «вовк зі зброєю, озброєний вовк».

Німецькі війська зайняли Вінницю 21 липня 1941 року, і вже за два тижні стрижавський ліс був оголошений забороненою зоною. Існує версія, що Гітлер хотів мати ставку під Лубнами, але потім роздумав, бо там, мовляв, надто багато партизанів. Це чергова фантазія: ставку під Вінницею почали проектувати раніше, ніж ганки Клейста захопили Лубни.

Чим же Гітлера та його воєначальників привабила Вінниця? Кажуть, ніби Герінг, який побував там під час Першої світової війни, розхвалював фюреру природу цих місць. У Стрижавці справді красиво: в лісі, крім сосен, багато дубів, а неподалік тече мальовничий Південний Буг. Гітлер, який замолоду любив малювати пейзажі, напевне був задоволений. Але у виборі місця для ставки головну роль відіграла не краса природи, а радянська військова інфраструктура: