Стівен Кінг - Сплячі красуні

на мет проститутку з запалими очима, яка мала такий вигляд, ніби їй залишилося шість місяців життя.

«Я занадто старий для цієї роботи, — подумав Террі. — Треба на пенсію».

Йому було сорок п’ять.

7

Хоча Лайла насправді ще ніколи ні в кого не стріляла, було п’ять випадків, коли вона діставала свій пістолет, і один раз, коли вистрелила в повітря (і ой-вей, скільки через це було паперової роботи.) Як Террі й Роджер, і всі решта в її маленькому загоні лицарів у синій формі, вона розчищала людські останки після багатьох аварій на дорогах округу (зазвичай серед смороду алкоголю, який все ще висів у повітрі.) Вона ухилялася від летючих об’єктів, припиняла сімейні сварки, які дійшли до фізичного рівня, проводила СЛР[44] і накладала шини на поламані кінцівки. Якось вона зі своїми хлопцями знайшла двох дітей, які загубилися в лісі, і ще було кілька випадків, коли її обригали. Багато чого вона надивилася за свої чотирнадцять років у правоохоронних органах, але ще ніколи не бачила заляпаної кров’ю жінки, на якій нема нічого, крім фланелевої сорочки, жінки, котра чимчикує головною автомагістраллю округу Дулінг. Це було вперше.

Вона зі швидкістю вісімдесят миль мчала вгору Головатим пагорбом, і жінка опинилася менш ніж за сотню футів перед крузером. Вона не зробила спроби відскочити ліворуч чи праворуч, але навіть у ту крихітну мить Лайла зовсім не помітила в її очах зляканого виразу «оленятка у світлі фар», тільки спокійну споглядальність. І ще дещо: вона була красунею.

Лайла не змогла б вчасно зупинитися, навіть якби повноцінно виспалася за ніч — на швидкості вісімдесят миль — аж ніяк. Натомість вона крутнула кермо праворуч, оминувши цю жінку серед дороги на якихось кілька дюймів, та й не зовсім оминувши, по-правді; Лайла почула «клап» і раптом, замість дороги позаду машини, бортове люстерко показало Лайлі Лайлу.

Тим часом вона мусила впоратися з крузером Патруль Один, цією ракетою, що вже майже не корилася її управлінню. Вона збила чиюсь поштову скриньку, пославши її в політ, а сам стовпчик, перш ніж повалитись на землю, крутнувся, наче жезл мажоретки. Позаду неї клубочилась курява і Лайла відчувала, як важкий крузер бажає сковзнути до рівчака. Гальма б її не врятували, тому вона навпаки — натисла на газ, додавши швидкості; крузер дерся по правій обочині, щебінка рикошетила від споду машини. Вона мчала якимсь диким робом, навскоси. Якщо її впіймає канава, машина піде перекидом, і шанси на те, що вона побачить Джареда випускником старшої школи, радикально змаліють.

Лайла легенько подала кермо ліворуч: спершу машина пішла юзом, та потім вчепилася й вигуркотіла на шосе. Знову з асфальтом під колесами, Лайла різко вдарила по гальмах, ніс крузера кивнув, скид швидкості так сильно вдавив у неї ремінь безпеки, що Лайла відчула, як вирячилися її очі.

Вона зупинилася в кінці довгої подвійної колії паленої гуми. Колотилося серце. Перед очима плавали чорні цятки.

Щоб не зомліти, вона змусила себе глибоко дихати і подивилася в люстерко заднього огляду.

Та жінка не побігла в ліс, і не дременула вгору Головатим пагорбом, де від цієї відгалужувалася інша дорога, на Перевіз через Круглявий Ручай. Вона там просто стояла, озираючись через плече. Цей погляд назад, вкупі з її голою дупою, що віддималася з-під подолу сорочки, був дивовижно кокетливим — наче пінап-дівчина з якогось календаря Альберто Варгаса[45].

Гарячково дихаючи, з металічним присмаком у роті після викиду адреналіну, Лайла здала задом на під’їзну ґрунтовку якогось маленького, акуратного ранчо. Там, на ґанку, стояла жінка з немовлям на руках. Лайла опустила шибку й гукнула:

— Зайдіть до хати, мем. Зараз же.

Не затримуючись подивитися, чи виконала її наказ ця ґава, Лайла перемкнула важіль і, не забувши об’їхати вбиту поштову скриньку, задом покотила по Головатому Пагорбу — туди, де стояла та жінка. Лайла чула, як її погнутий передній бампер шкрябає одне колесо.

Вискнуло радіо. Викликав Террі Кумс.

— Патрулю Один, це Четвірка. Ви там, Лайло? Повертайтесь. У нас двійко мертвих метоварів тут, поза лісопильнею.

Вона схопила мікрофон, сказала:

— Не зараз, Тер, — і кинула мікрофон на сидіння.

Зупинившись перед жінкою, Лайла розстебнула кобуру і, вже вилізши з крузера Патруль Один, вшосте у своїй поліційній кар’єрі дістала службову зброю. Дивлячись на ці довгі, засмаглі ноги і високі груди, Лайла на мить пригадала, як вона від’їжджала з дому — невже це було лише п’ятнадцять хвилин тому? «На що це ти так роздивляєшся?» — запитала там вона. Антон відповів: «Ранкове сяйво»[46].

Якщо ця жінка, що стояла посеред Дулінгської міської дороги, не була ранковим сяйвом, тоді Лайла ніколи його не бачила.

— Руки вгору. Підніміть руки. Зараз же.

Пані Ейвон, вона ж Ранкове Сяйво, підняла руки.

— Ви розумієте, як близько ви перебували поряд зі смертю?

Євка усміхнулася. Усмішка осяяла все її обличчя.

— Не дуже близько, — сказала вона. — Ти все тримала під контролем, Лайло.

8

Старий промовив з легким тремтінням:

— Я не хотів її ворушити.

Брунаста пістрява кицька лежала на траві. Суддя Оскар Сілвер стояв біля неї на колінах, забруднюючи собі штани. Розпластана на боку кішка здавалася майже нормальною, от тільки права передня лапа в неї гротескно повисла у формі літери V. Зблизька також стало видно завитки крові в очах, що плавали навкруг її зіниць. Дихання в неї було поверхове і, відповідно до парадоксального інстинкту поранених котячих, вона мурчала.

Френк присів навпочіпки біля кішки. Він пересунув сонячні окуляри собі на лоба і, примруживсь проти різкого вранішнього світла, сказав:

— Мені жаль, пане суддя.

Наразі Сілвер не плакав, але до цього — так. Френкові нестерпно було бачити його таким, хоча Френка це не дивувало: люди люблять своїх тварин, і часто з такою відкритою щирістю, якої вони собі не можуть дозволити з іншими людьми.

Як би це назвав якийсь мозкоправ? Заміщенням? Авжеж, любов — трудна справа. Головне, Френк знав, що пильнувати в цім світі треба тих людей, які не можуть полюбити навіть кішки або собаки. І себе треба пильнувати, звичайно. Все тримати під контролем. Бути стриманим.

— Дякую вам, що приїхали так швидко, — сказав суддя Сілвер.

— Це моя робота, — відповів Френк, хоча це було й не зовсім так.

Як єдиному, хто на повну ставку опікувався в окрузі контролем за тваринами, до його урядництва належали більше єноти та бродячі собаки, а не помираючі кицьки. Втім, він вважав Оскара Сілвера своїм другом чи