Enni an - Скасуйте рух часу, Enni an

Розділ 11

Катя сиділа у своїй кімнаті, намагаючись підігнати останню мелодію на фортепіано. Її пальці перебирали клавіші, але час від часу вона зупинялася, відчуваючи, як важко стає дихати, а у скронях пульсувала біль. Вона вже давно звикла ігнорувати ці симптоми, але в глибині душі розуміла, що її стан погіршується.

Телефон завібрував, і вона, здригнувшись, взяла його в руки. На екрані висвітилося повідомлення від Лізи, солістки гурту, з якою Катя познайомилася у Вашингтоні.

– "Hey, Katya! We're coming next week! Make sure to come to the concert. And by the way, we’d love for you to join us on the piano. Are you in?"
(Привіт, Катя! Ми приїжджаємо наступного тижня! Обов’язково приходь на концерт. До речі, ми б хотіли, щоб ти зіграла з нами на фортепіано. Ти як?)

Катя відчула, як на її обличчі з’явилася усмішка. Вона тут же відповіла:

– "Of course! Just tell me what to play, and I’ll be ready!"
(Звичайно! Просто скажіть, що грати, і я буду готова!)

Весь день після цього вона була в передчутті зустрічі зі своїми друзями.

Увечері Катя поспішно перевдягалася в піжаму, коли її лікоть зачепив коробку на полиці. Її вміст із глухим звуком висипався на підлогу.

– "Тільки цього не вистачало," – прошепотіла вона, опускаючись на коліна, щоб зібрати речі.

Серед старих зошитів, листівок і якихось дрібниць її погляд зачепився за пожовклий конверт з акуратно написаним: "Для мене, в майбутньому."

Катя завмерла, тримаючи лист у руках. Вона вже забула про його існування. Повільно розгорнувши папір, вона почала читати:

"Привіт, це я, ти з минулого. Мені 10 років, і я вирішила написати тобі листа, щоб ти знала, що я вірю в тебе. Ти точно станеш співачкою, правда? Ти будеш співати на сцені й радувати людей. Пообіцяй, що ніколи не здасися. І пам’ятай, ти найкраща!"

Слова віддавалися у її голові луною. Вона перечитувала їх знову і знову, ніби намагаючись з'єднати ту дівчинку, сповнену надій і мрій, із собою теперішньою.

Катя тихо зітхнула:

– "Як же ти помилялася, маленька я," – прошепотіла вона, усміхаючись із гіркотою.

Вона поклала лист у кишеню пальта, щоб потім зберегти його на пам’ять. Її серце було переповнене почуттями: ностальгією, смутком, але й якоюсь теплотою.

Вона глянула в дзеркало, поправила волосся й узяла ноти. Незважаючи ні на що, вона все ще могла здійснити хоча б одну мрію з дитинства.

Наступного дня Катя знову відчула слабкість. Її ноги підкошувалися, а на шкірі з’являлася холодна испарина, коли вона намагалася виконувати звичайні справи. Незважаючи на це, думка про майбутню зустріч із друзями надавала їй сил.

Коли нарешті настав день приїзду друзів, Катя, намагаючись ігнорувати запаморочення, вирушила до залу, де мав відбутися концерт. Вона спостерігала, як встановлюють апаратуру, але раптом відчула різкий укол у боці й непомітно присіла на найближчий стілець, щоб перевести дух.

Двері відчинилися, і до приміщення увійшли її друзі. Їхній сміх луною розлетівся по залу, і Катя, незважаючи на слабкість, підскочила до них.

– "Katya! You’re here!" – радісно вигукнула Ліза й обійняла її.
(Катя! Ти тут!)

– "Of course, I couldn’t miss this!" – відповіла вона, намагаючись приховати втому в голосі.
(Звичайно, я не могла це пропустити!)

– "You look… thinner. Are you okay?" – запитав Джек, бас-гітарист, трохи насупившись.
(Ти виглядаєш… худішою. Все гаразд?)

Катя коротко засміялася.

– "Oh, come on, Jack. I’m fine. Let’s get ready for the show!"
(О, та годі, Джек. Все добре. Давайте готуватися до виступу!)

Репетиція пройшла напружено, але дружньо. Катя сиділа за клавішами, і її пальці, здавалося, рухалися автоматично. Вона намагалася зосередитися на музиці, не звертаючи уваги на прискорене серцебиття.

Коли зал наповнився людьми, Катя відчула хвилювання. Вона глянула на друзів: вони усміхалися і підбадьорювали її.

– "You’re amazing, Katya. Just enjoy it."
(Ти неймовірна, Катя. Просто насолоджуйся цим.)

Катя усміхнулася у відповідь. Концерт почався. Музика наповнила зал, і кожен акорд, який вона грала, ніби витягав із неї останні сили, але водночас дарував натхнення.

Після виступу вони зібралися на сцені в коло. Ліза передала Кате чашку гарячого чаю.

– "Katya, you’re incredible. You made it so much better with your piano."
(Катя, ти неймовірна. Ти зробила все набагато кращим завдяки своєму фортепіано.)

Катя слабо усміхнулася.

– "Thanks. I missed you all so much."
(Дякую. Я так за вами скучила.)

Джек уважно подивився на неї.

– "We missed you too. But, Katya, you look… tired. Are you sure everything’s okay?"
(Ми теж за тобою скучили. Але, Катя, ти виглядаєш… втомленою. Ти точно впевнена, що все добре?)

Вона опустила погляд.
– "Just a lot on my mind lately."
(Просто багато всього в голові останнім часом.)

Розмови тривали ще довго. Вони сміялися, згадували минуле і будували плани на майбутнє. Для Каті це був момент затишку й радості, який вона хотіла зберегти назавжди.

Коли вона нарешті вийшла із зали, сніг уже вкривав вулиці. Катя йшла додому, відчуваючи, як біль знову стискає її груди. Глянувши на телефон, вона прошепотіла:
– Будь ласка, Господи, дай мені сил ще трохи...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍