Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » Мондеґрін 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Мондеґрін" автора Володимир Володимирович Рафеєнко. Жанр книги: Сучасна проза.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 13 14 15 ... 35
Перейти на сторінку:
Директор загалом має рацію, ми ж не можемо копіювати, бо це порушення авторських прав, а якщо і не порушення, то якого біса видавати те, що вже так чи інакше присутнє на ринку? Значить, у цьому напрямку слід рухатися далі, працювати на межі загальновідомого і незбагненного. Потрібен творчий підхід.

Упорядник дивиться на фігурки з «Чорної пагоди», що світяться на моніторі. Замислюється.

— Звичайно, ми можемо додати сюди хлопця чи, скажімо, пару ось сюди і сюди, — він вказує пальцем на монітор, — щоб вони робили з цією дівчинкою отаке і таке. Як ви гадаєте, це пройде?

— Отаке і таке, — повторює Головний, — з нами потім начальник відділу маркетингу зробить.

— Ні, я розумію, а що ви ще від мене хочете при цих розкладах?

— Зажди, — знервовано робить ковток кави Головний, — а чому не таке й отаке? Так би більш пасувало до останніх політичних і культурних тенденцій.

— Ви гадаєте? — Упорядник чеше макітру.

— Впевнений, — каже Головний. — І потім, збільшувати чи зменшувати кількість людей, одночасно зайнятих у сексі, це, розумієш, як би це пояснити, шлях простий, я би сказав, екстенсивний, а нам потрібно щось інтенсивне, цілком нове.

— А ми до мінету додамо вправи з диханням і зосередженням на Свадхістхані та Муладхарі. Вийде цілком автентично.

— Облиш це для власної жінки, — каже редактор, — зосереджуватися слід не на чакрах, а на продажах. І потім, як ти можеш на чомусь зосереджуватися, коли робиш комусь мінета?

— Це не в мене треба питати, — обережно зауважує Упорядник.

Деякий час вони з Головним мовчки дивляться один на одного.

— Ага, — нарешті каже Головний, — зрозумів, хай не в тебе. Але ж, голуба, якщо у цієї фігні, що ми малюємо, будуть малі продажі, видавництво припинить з тобою працювати.

— Боронь Боже, — каже Упорядник і витирає піт з обличчя. — Щось у вас тут з кондиціонерами. Цієї весни така спека, а вони ледь охолоджують.

— Лєна! — кричить Головний. — Дай нам пива.

Лєна заносить дві відкорковані пляшечки. З них власне все починається. Після третьої Лєну залишають у кабінеті, бо розмова вже набула жвавості, а Лєна як ніхто здатна підтримувати саме такі розмови. Біля півночі, після доставки Головного під поріг його будинку, Лєна й Упорядник їдуть у таксі, невимушено розмовляють про щось цілком прекрасне і раптом починають цілуватися.

О першій годині вже не молодий і дуже втомлений Упорядник виходить на балкон подихати. Звичайно, Лєна виходить з ним, він дивиться на її молоді стегна, груди, сідниці, які виблискують у світлі чародійних ліхтарів Донбасу, і йому раптом стає ясно, що він би зміг допрацювати роботу пана Ватсьяяна. Але ж народився не в тому столітті, не в тій країні та й не в тій родині. Не ту жінку взяв у дружини та не з тієї причини, яка потрібна для такої роботи. А Лєна, що ж Лєна. Вона б за нього ніколи й не вийшла. Навіть якби він був молодший на двадцять років.

Упорядник сумує, п’є коньяк з лимоном до самого ранку і що далі, то більше тверезіє. Лєна спить, як янгол, і не прокинеться, коли він зачинить за собою двері. Тільки не заважайте, благаю, їй потрібно відпочити. Бачите, як сопе? У неї ввечері побачення з майбутнім чоловіком.

А ранкові вулиці, якими поїде додому Упорядник, дивляться іронічно та відсторонено. Небо не те щоб сіре, але дійсно вже давно непране, тисячі три, мабуть, років. Він повернеться додому, відкриє пошту, прочитає листа від дружини, яка з дітьми відпочиває в Москві у батьків. Помиється під холодним душем. Дійде до холодильника, вип’є банку світлого пива, а потім під яєчню ще півпляшки горілки. У ліжку завернеться в ковдру і буде довго та некрасиво плакати вголос, аж допоки на нього не зійде сон.

***

Тож велич і, зрештою, величезна проблема Габінського полягала в тому, що він, на свою радість та біду, зміг угледіти в Сосіпатрі надзвичайну жіночу натуру, спрямовану на цілком метафізичне ставлення до всього на світі, зокрема й на стосунки між статями. А це не так просто зробити в колективі осіб жіночого роду, що зазвичай приходять до стін університету, просто щоб не нудити у кав’ярнях міста. Та, між нами, хай би краще він цього не робив, бо що то за натура, що була за істота! Чи вона тільки частка його, чи він тільки подих її, чи це тільки їм обом примарилося — він ніколи цього достеменно не знав.

Так чи інакше, Габа перевіряв у підсобці студентські роботи, коли вона зайшла туди якось навесні. І тут перед нами як перед допитливими дослідниками культури постає проблема архетипу підсобки, лаборантської кімнати у сексуальному побуті східних слов’ян.

Але спочатку треба зрозуміти, що таке весна у Донбасі, а саме у місті Z. Це суцільна краса. І, по-перше, це абрикоса, цариця всіх плодових дерев Східної України, що весняними днями крокує вулицями великих міст і невеличких селищ, заливає піною гіркого та солодкого весь Всесвіт аж до самого поясу Оріона. Із садиб і вулиць міста абрикоса пірнає у лісостани, кружляє берегами ставків, виставляє обабіч шляхів свій караул, зазирає в кожне вікно, розчиняється в грудях та очах старих і малих, стає їхнім диханням і вірою.

По-друге, ясна річ, це вугілля, промислова хімія і металургія, що роблять свою важку та потрібну справу, додаючи до аромату абрикоси присмак смерті та безвиході. Саме і тільки навесні хімія не викликала у народу щирої ненависті, а сприймалася як цілком органічний додаток до свята відродження природи. Бо вона, ця природа, звичайно, є, як мертва, так і жива. І, власне, вона мертва й жива одночасно. Як, зрозуміло, Україна чи, скажімо, ти, мій безсмертний читачу, чи дівчинка, що колись відкликалася на ім’я Сосіпатра.

О ці губи, стегна, великі хороші стопи сорок шостого розміру. Як у маленького велетня. О легкість і невимушеність, з якою вона скидала із себе одяг!

О незграбність цих поцілунків, чудовий несмак її прикрас. Усе це щастя ввійшло у життя Габінського, коли сонце вже почало заходити в степ, а степ нарешті переборов місто і почав запускати в нього льодяні й грайливі струмки старовинного смутку. Квітень, а точніше, сам початок травня такого-то року по Різдву Христовому на віки вічні увійшов у життя Габи і перетворив його на когось іншого.

***

Сосіпатра привертала до себе увагу Габінського й раніше, але зовсім не в тому сенсі, про який ідеться. По-перше, вона була мала, як комаха. По-друге, нестерпно смішна. І одяг

1 ... 13 14 15 ... 35
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мондеґрін», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мондеґрін"