Влад Заводський - Пригоди в Райлівцях Поневолення, Влад Заводський

Наставив долоню на Свободника та випустив із неї чорний вогонь, який влучив у нього, чим викликав густий дим. Коли він розійшовся, противник побачив Михайла, який стояв міцно на ногах і дихав глибоко. Тіло заступника зазнало опіків на руках, ногах і грудях. Штани його сильно обгоріли, було видно крізь дірки обгорілу шкіру.

– Чого і варто чекати від сильного воїна, – похвалив його Чорний.

– Максимум: Цілитель! – сказав Михайло тяжким голосом і враз коса його стала капустою та зцілила його рани. – Дій, Цілителю!

З його долоні капуста піднялася вгору та збільшилася на весь простір, чим і знищила ворога. Коли капуста прийняла форму сокири, заступник почув голос дитини, що сказала йому:

– Дядьку, хороший у вас духовний меч. Але чи врятує він жителів Райлівець, які також борються за свою душу й потребують допомоги у цьому. Ви теж стоїте зараз на дворі і вимагаєте відставки голови. Тому, що ви, як і всі привиті люди піддалися контролю, і розум ваш відключений. Перемігши злих духів, які були занесені через дози, ви зберегли душу, але тіло і розум ваш до цих пір під контролем.

– Чи зможу я щось зробити, щоб врятувати їх? – запитав Михайло.

– Самі не зможете, – сказав хлопчина. – У їх тілі є квадратна мікросхема, через яку ними контролюють. Ніхто не в силі зняти її. Для того, щоб наблизитися до такого, потрібно всім людям врятувати свої душі, а що буде далі, то вже побачимо. Вірте в бабусю Любу. В неї є сила духу та тіла. За допомогою цього вона може зняти із людей злющі мікросхеми.

Поговоривши з хлопчиною, Хмарецький вирішив допомогти жителям Райлівець, які попали під контроль. Тому він сконцентрував у собі всю духовну силу та відчув енергію Олі, Люби Іванівни та Свободника, які справилися зі своїми дозами. Тоді сказав він до них:

– Олю, Іванівна, Михайле! Це Ігор Хмарецький. Як ви там?

– Пісні не співаємо, – відповіла Оля.

– Правильно, Олю, – погодилася Люба Іванівна. –  Ми тут, Ігорю, бандитів перемагаємо. То навіть не бандити, а сили зла.

– Духи злоби, баба Люба, – звернувся до неї Свободник. –  І тільки вони.

– В принципі ви добре кажете, – сказала до них Цаплінська. –  Олю, Ігорю, як каже Михайло, ви билися із духами злоби, а от я зустрілася із самим сатаною. Правду вам кажу, що сила його була велика.

– Добре, Люба Іванівна, – сказав він старій. –  Звернувся до вас трьох, щоб повідомити, що всі люди, які зараз стоять на площі, щоб мене прогнати, б’ються проти тих же духів злоби, але сил на перемогу в них не достатньо. Тому я вирішив їм допомогти.

– Мені це відомо, – сказала Люба Іванівна. –  Значить Олі з Михайлом також. Як ти збираєшся їм допомогти? Чим хочеш врятувати душі?

– Поділюся з ними своєю енергією, – відповів голова та визволивши свою силу, передав її всім людям, які боролися із духами Фіцедули.

Дарія Достойна в тому ж просторі боролася із ворогом, який був у стані повним, а ріст його сягав більше двох метрів. Велетень наніс їй удар ногою і вона повалилася на землю.

– Ти будеш ставати чи ні? – запитав у неї ворог. –  Просто забирати душу в такої слабачки як ти немає ніякого сенсу. Ти просто муха проти мене.

– Нехай буде так, – відповіла Дара. –  Я не можу встати.

– Ти теж із всіма людьми кричиш «Геть Хмарецького!» –  сказав їй ворог. –  Але на відміну від твоїх колишніх друзів ти нікчема.

– Вбий нарешті вже мене! – крикнула вона ворогу. –  Не муч тільки своїми приниженнями.

– Ох, Дара, – зітхнув ворог. –  Побачив я у твоїх спогадах одну дівчину, яка сказала тобі правду про те, що буде з тобою через те, що ти взяла укол від Фіцедули. Вона добре знала, що це за суміш. І все тобі правильно сказала. А ти її не повірила і тепер страждаєш.

– Йди до неї, – буркнула Дара. –  Мене вже залиш у спокої.

– О, ні дорогенька, – сказав велетень. –  Що сієш, те і жнеш. Та дівчина не погодилася на продажу душі. Тому ворог не має доступу до розуму її, а я не маю доступу до її серця, до душі та не в змозі побороти її дух. Дух Святий перебуває в ній більше, ніж у будь кого і це моя слабкість. А ти, Даро, знищила у собі все святе і максимально наблизилася до мене. Зараз мені дуже легко взяти і передати твою душу хазяїну. І взагалі, нема що далі говорити з такою слабкою, як ти. Все, йду до тебе.

– Стояти! – крикнула до нього Дарія, підвівшись на ноги. –  Я все ще та людина, яка не дасть себе кудись запроторити. Я переможу тебе, і не попаду до прірви. Одне діло померти і не мучитися, друге попасти на вічні муки до пекла. Цього я точно не хочу і ніяким людям не бажаю.

В руці у неї з’явився кухонний ніж. Дара підбігла до велетня, підскочила до його голови та вдарила по ній ножем. Ворог від цього не постраждав і наніс головою удар у відповідь від чого дівчина відлетіла на десятки метрів. Лежачи та ледве дихаючи, вона почула чоловічий голос:

– Слухай Даро, я є той, котрий дасть тобі можливість перемогти ворога. Повинен бути «Старт». Твоєї духовної сили достатньо для цього. Мене звуть Платина. Дай мені свій наказ.