Влад Заводський - Пригоди в Райлівцях Поневолення, Влад Заводський

– Це ще не все! Я – сильний генерал! Ти не зможеш мене перемогти! Здавайся, або згинь від мого меча!

Підбіг до Ігоря й атакував його рапірою. Меч голови вернувся у початкову форму і він блокував атаку ворога та вдарив ногою в середину тулуба, від чого генерал відлетів на кілька метрів від нього.

– Видно, що провідник міста, – сказав задоволено Ічапнек. – І не тільки провідник, а й великий воїн, який здолав свою загибель, цим самим врятував свою душу. Але що скажуть інші… Ті, які не мають такої сили духу. Чи зможеш ти їх врятувати? Якщо так, то тільки їхні душі. Не більше.  До того ж, свої сили ти вже вичерпав.

– Дуже цікаві твої висновки щодо мене, – сказав йому Хмарецький. – Особливо, коли ти запевнив, що мої сили вичерпані. Перед тим ти добре сказав, піднявшись у своєму розумінні того, що відбувається. Потім без ніяких причин вирішив, що я вже обезсилився. Слабкий той ворог, що не відчуває сили противника. Тому… Палай, горобчик!

На заклик Ігоря, генерал Ічапнек запалав природним вогнем і згорів не залишивши попелу. Після цього Хмарецький почув голос дитини, яка звернулася до нього:

– Дядьку Ігорю, хочу сказати вам, що люди – жителі міста Райлівці, попали під контроль через схему уколу, на який ви погодилися. Всі вони борються проти однієї чи двох доз, щоб врятувати свої душі. Я є хлопчик, який не народився та через мою клітину зробили цю суміш, яку назвали порятунком від Фіцедули. А правду ви вже побачили.

– Зрозумів тебе, дитино – сказав йому голова. – Значить багатьох людей звели для того, щоб знищити їх тіла і душі та вбити їх як особистість.

– Так, це правда, – погодився хлопчина. – Однак, якщо спасіння душі стало для вас можливим, то спасіння тіла є далеко не таким. Тобто, ви не зможете зробити так, щоб пробудитися. Знайте,  що жителі, які зараз на площі виступають проти вас, через слабкість духу, не у змозі справитися самостійно з дозами – духами злоби, які прагнуть перемогти їх душі та віддати на вічні муки князю темряви.

– Я їх врятую, – впевнено мовив Хмарецький. – Це мій обов’язок, як голови міста і як того, хто любить ближніх своїх. Скажи мені, хлопчику, хто зараз, як і з ким бореться, і я вирішу як йому допомогти.

Михайло Свободник – заступник Хмарецького, опинився в тому ж просторі, що люди, які прийняли вакцину та борються з дозами й побачив перед собою ворога. Він був його росту, весь червоний з тренованим тілом, помітно-вираженими м’язами на руках та жовтими очима. В руках у нього був спис, гострий кінець якого горів чорним вогнем.

– Я влип, – подумав заступник. – Переді мною нечисть зі списом, як і розказували нам колись. Напевно, я вже попав на вічні муки.

– Ще трохи, бовдуре, і ти туди відправишся, – сказав йому ворог. – Я твоя перша доза, яку тобі вкололи. Я тут, щоби забрати твою душу.

– Ще краще, – буркнув заступник. І подумав: – А я казав Ігорю, що не треба нам того колоти, щоб не нашкодити собі, а він взяв і пішов ще й мене намовив. Тепер переді мною якесь чучело, що хоче мене вбити. Але воно того не зробить, бо вже був один такий, що мені допоміг розвинути свій дух. І він сказав мені, що саме неправильно роблю і попередив мене про щось серйозне. Про що саме я не зрозумів, але вдячний йому за те, що вивів мене із шляху загибелі. А серйозне, то певно це, що переді мною стоїть і хоче запроторити мене туди, куди я мало не попав раніше.

– Хочеш попасти? – запитав його ворог. – То зараз попадеш.

– Слухай, я тобі не твій хазяїн, – звернувся до нього Михайло, і в його руці появилася сокира – Я покажу тобі де ти маєш знаходитися. Твій хазяїн нелюд, який хоче знищити всі Божі творіння! Я вірю, що у нього не вийде так зробити, так само, як не вдалося чорній хворобі мене вбити.

Було це, коли він мав великі запої і йшов вдень жаркою погодою додому. На раз його кинуло на землю і почало душити. Він втратив свідомість і появився в тому просторі, що зараз. Чийсь голос сказав, що він може не пробудитися. Тоді він запитав у нього, хто він і попросив його, щоб він його визволив з цієї біди. Він погодився, але за однієї умови – зробити з Свободника духовного воїна, який міг би протистояти чорній силі та злому духу алкоголю, який і привів його до таких наслідків. Після його умови, заступник впав на коліна й сказав: « - Господи, пробач мені за все, що я недобре робив та забери від мене все зло. Я великий грішник, який працював по людях і пив горівку без меж. У своєму стані людей обмовляв, було і бити хотів. До церкви не ходив, часто не молився. Скажи мені, Боже, що тепер робити». І сказав йому голос: «Здобувши духовну силу, ти переможеш алкогольну нечисть, і зможеш надалі протистояти злу. Бо зло не від людини, а від духа злоби, який її спокушує. Не може слабкий  простояти нечисті, а сильний».

– І набувши духовної сили я переміг алкогольне зло, – сказав йому заступник. – І тебе переможу – свою першу дозу, якої брати не хотів. А взявши –  допустив велику помилку. Коси, Пожирачу!

Сокира Свободника змінила форму на дві коси з довгою, залізною рукояттю, що з’єднані ланцюгом, кожна з яких мала подвійне лезо. Одну косу він випустив у ворога, подовжив ланцюг, скрутив ним його та притягнув до себе. Іншою косою Михайло поразив ворога остаточно. Як тільки той щез, перед заступником з’явився інший, який не був схожий на попереднього. Ворог був його росту та статури, тіло смугляве, а борода чорна. І сказав він Михайлу:

– М’язи в тебе сильні, але чи цього достатньо щоб мене перемогти? Я – Чорний, твоя друга доза. Прийшов забрати тебе в безодню. Ти можеш битися як простий воїн, але не як чародій. Тож згори від мене!