Птаха - Академія Буцеол. Стихійниця, Птаха

Ми не спішимо підходити, щоб поглянути, що це упало, бо намагаємося бути максимально обережними. Мирон хотів підбігти, але Влад його вхопив за руку. Коли стовп диму опустився, то ми побачили, що це на курс старший за мене стихійник Хмара Кирило. 

- Адепте Хмаро, що ви робите не вулиці?! Щось забагато порушників ходить по вулиці!

Мирон взявся руками за боки.

- Не твоя справа! - прокричав Кирило і поглянув на Мирона так, що той аж зробив крок назад від цього погляду.

Раптом Кирило підбіг і схопив мене за руку, він прошепотів мені на вухо:

- Ти ідеш зі мною, твоя сила буде моєю.

- Не дочекаєшся! - прокричала я.

Відчуваю, що буде буревій, я подала друзям і Мирону знак, щоб вони тікали, на щастя, мене зрозуміли і відійшли, Кирило намагається тягнути мене, але раптом почався вітер, спочатку маленький вітерець.

- Звідки цей вітерець? Погода сьогодні безвітряна, - сказав здивований Кирило. 

Раптом почався буревій, я відпустила руку хлопця, його понесло у сторону директорського корпуса, приліпило прямо до вікна, де відбувається рада, я контролюю цей буревій. 

Із корпусу вийшли директор, викладачі та правоохоронці, я за допомогою вітру опустила Кирила перед усіма, підлетіла до них сама й сказала:

- Це адепт Кирило Хмара, другокурсник, він один із спільників Богдана Євгеновича. 

- Адепте Хмаро, це правда?! 

- Правда, я хотів її силу собі! - прокричав Кирило, указуючи на мене. 

Його заарештували, їх засудили на п'ять років ув'язнення, тепер вони без своєї сили, а нам призначили нову кураторку, Рибу Максиміліану Натанівну, вона володіє стихією води. 

Третього спільника так і не знайшли, ці двоє відмовилися видавати його. Уляна сказала, що мені треба бути обережною. Той, хто полює за моєю силою, уміє робити так, щоб ясновидці нічого про цю людину не знали.

Зі мною зв'язувалвся Меліса,  вона сказала, що намагалася переконати моїх батьків спілкуватися зі мною, але це марно.

Нас покарали за порушення дисципліни: ми мали прибирати кожен у своєму гуртожитку, але ми одні одним допомагали.

Зараз ми повернулися до звичного ритму життя, але все одно намагаємося бути обережними, не залишатися в безлюдних місцях, не довіряємо малознайомим людям. Ми домовилися повідомляти одні одним про все підозріле. Тітка Олександра видужання і повернулася додому, тому ходити за межі академії немає потреби.