Софія Чар - Факультет некромантії. Виживуть (не) всі, Софія Чар

– Лутінель? – несподівано подав голос Горимир і задумливо торкнувся свого підборіддя. – Десь я вже це ім'я чув…

– Ну ось як згадаєш – розкажеш. А в мене досі мій улюблений перший курс.

Рішуче закривши теку з малюнками, Барс звісила ноги з підвіконня і підвелася. На відміну від Дажени, вона не виглядала розгубленою. Здавалося, комісія, котра так раптово налетіла, її навіть порадувала. Після першого спалаху люті, коли свідомість трохи прояснилася, Анна знову змогла думати, що зараз було дуже доречним.

«Хоч якась від тебе користь, перната наволоч.» – З легкою усмішкою подумала вона і на мить затрималася за дверима.

Те, що сталося з факультетом, котрий дав їм з братом дорогу в життя, вразила її набагато сильніше, ніж вона спершу думала. Тільки поява тут цього демона, нарешті допомогла їй стряхнути з себе це кляте заціпеніння, допомогло повною мірою зрозуміти наскільки вона безглуздо провела ці кілька тижнів.

Вона все ще ні на крок не просунулась у загадці смерті Горика і не зробила нічого насправді вартого для свого факультету. І зараз про це треба було б подбати, за це варто було взятися. А їхні проблеми із Сантанаром можна вирішити й у перерві між справами.

Принаймні Анна спробувала себе переконати, звично складаючи пальці в початковому жесті плетіння телепорта. Нитки енергії майже відчутно завібрували під долонями, покірно сплітаючись у потрібний візерунок. Почати краще із заняття, ці діти все ще перебували під її опікою.

Поява викладачки за кафедрою стала справжньою несподіванкою, судячи з округлих очах деяких учнів.

– Ма-а-астер… – опустившись на місце, простяг Оберон.

При цьому фей якось підозріло зиркнув на щось за спиною Барс, після чого озирнувся назад. До останнього столу, який зайняли рудий дракон та світловолосе блакитнооке диво з відверто паршивою усмішкою юного шибеника. Загублений сьомий першокурсник – принц Бастіан.

Чарівний дар, чи-то нюх на неприємності миттю дав зрозуміти Анні, що їй зовсім не сподобається те, що вона побачить, але Барс все ж озирнулася.

– Та-а-ак…

У це невигадливе слово жінка зуміла вкласти весь спектр емоцій, що змусив більш сумлінних студентів зіщулитися, а менш – погансько вишкірити зуби.

«Кіран, мій дорогий братику, коли наступного разу ти спитаєш, що подарувати на день народження, відповім без вагань. Книгу, в якій було б описано тисячу й одну причину, чому бити студентів непедагогічно. – Подумки звернулася Анна до дорогого брата.

Здається, час було серйозно братися за дітей, поки вони не відбилися від рук остаточно.

Якщо хтось не знав, як виглядають неприємности, поділюся. Неприємності одного нещасного викладача практичної некромантії виглядаютьдесь так:

(поправити б деякі артефакти нейронки, та загальний настрій цього варіанту неприємностей, запропонованого Міджорні мені сподобався так що ділюся)