Софія Чар - Факультет некромантії. Виживуть (не) всі, Софія Чар

– Чому ж? Добрий.

Досить приємний чоловічий голос змусив ельфійку в кріслі зацікавлено підняти брови. Анна ж тим часом відчула прохолоду, що ковзнула по спині. Повільно, дуже повільно жінка обернулася.

Так, помилки не могло бути. Отруйна зелень очей, крутий злам брів, чітко позначені вилиці, яких зараз торкалися білясті пасма довгого волосся, котре вільно падало на чорний з червоним одяг демона.

Аби його побачили Мората та Журава, миттю упізнали б свого нічного «викликанця». Упізнала його й Анна. Хоча з куди більшим задоволенням удала, що не знає, хто і що він таке.

«Я ж казав, що знайду тебе…» – ледь помітна тінь посмішки торкнулася губ чоловіка, коли він поволі пройшов до кабінету повз Анну.

«А я по-доброму радила тобі звернути шию самостійно.»

Зчепивши зуби, Барс затримала подих. Напруга розвіялася в сліпучому спалаху роздратування, котре змусило внутрішнього звіра вишкірити ікла, почати дряпати стінки свідомості, вимагаючи свободи. Стримати його вдалося ціною неймовірного зусилля.

Пізніше. Як і тисяча разів до цього – згодом. Один бісів демон не змусить її зруйнувати те життя, яке вона вибудовувала так довго.

Навіть цей демон.

Раптовий набіг комісії на деякий час просто збив Дажену з пантелику. Завжди зібрана та звикла до розміреного ритму роботи, вона не відразу змогла заспокоїтися і знову почати мислити ясно. Благо після суто загарбницького візиту без оголошення війни ворог кудись зник на цілих кілька днів. Втім, радіти цьому Дажена не поспішала. Нічого дивного в тому, що гості Моріона віддали перевагу більш детальному ознайомленню з куди більш поважними факультетами. Їх же залишили на десерт доволі сумнівної якості. На десерт, який не шкода викинути за фактом підгоряння до вугільної скоринки та давно минувшого терміну придатності.

Новий, третій день напруженого очікування розпочався для декана із виклику на килим до ректора. Виклику, котрий зірвав її з першого заняття на радість четвертому курсу. Втім, радість, була передчасною. Замість себе пані Архаїр відправила Горимира, який відповідально замінив практичне заняття на лекційне, темою котрого стали останні правки у законодавстві Дейри. За його словами, некромантам без знання останніх правок законів було нікуди, адже кожен крок у їхній професійній діяльності тепер тягнув на статтю.

Новина про виклик декана до ректора миттю облетіла маленький згуртований колектив, зібравши його в сірому кабінеті. Деканат, де за чашкою чаю зазвичай проходили збори трудового колективу, зараз явно не підходив до зустрічі декана з поганими новинами. У тому, що Дажена принесе саме погані звістки, не сумнівався ніхто, що тільки підтвердив її похмурий вигляд.

Відчинивши двері, жінка зміряла педагогів похмурим поглядом. Спершу Горимира, котрий безсоромно розвалився в кріслі перед деканським секретером, після – Барс, котра з малюванням розташувалася на підвіконні та найвихованішу Кой в кріслі.

– Тобі розповіли, які ми скотиняки? – усміхнувся Горимир, отримавши у відповідь ще один похмурий погляд.

Розмова з ректором відбила у Дажени бажання жартувати.

– Мені розповіли, що за результатами перевірки на нас чекає глобальна чистка. Стихійників та цілителів перевірятиме одна людина, двоє на нас та бойовиків. На них там багато скарг було.

Шумно зітхнувши, Дажена потяглася до коміра жакета, щоб розстебнути ґудзик. Їй раптом не стало повітря. Вона була добрим начальником. Вона вміла стежити за злагодженою роботою, але не воювати за життєздатність механізму. Не вміла того, що було зараз так необхідно.

– А менталістів перевірка оминає, адже вони у нас втілюють ідеал? – тонко посміхнулася Кой, іронічно мружачи розкосі східні очі.

– Атож бо… – кисло кинула Дажена і за кілька кроків перетнула кабінет, щоб безсовісно потіснити ноги Барс та облаштуватися поряд з нею на підвіконні.

Ліниво піднявши куточок губ у натяку на посмішку, Барс поставила якусь крапку з краю аркуша паперу, помилувалася і взялася за штрихування.

– До нас хто: упир, лапоть чи лялечка? Нетопир, я так розумію, звив гніздечко у менталістів і там чекатиме на золоті яйця, – невинно припустила Анна, не відволікаючись від своєї справи.

Тужливо глянувши на горе-підлеглу під приглушений смішок Горимира, Дажена важко зітхнула. Скільки разів вона жалкувала, що свого часу не послухала Горимира і не прибила цю гидоту разом з її братом. Обома братами.

– Анно, він очолює цю комісію і від неї залежить бути чи не бути нашому факультету. Я розумію, що вас із Найстіелем Сантанаром пов'язують не найкращі стосунки, але все ж таки… Постарайся бути більш стриманою.

Барс не відповіла. Здавалося, вона зовсім не звернула уваги на слова некромантки. Тільки пальці, що стискали олівець на мить якось дивно зблідли та тихо хруснув від надто сильного натиску грифель. З досадою скривившись, жінка просто змахнула його залишки з малюнка і все ж таки глянула на Дажену.

– Майбутнє факультету залежатиме не від нього, Дажено. Від нього нічого не залежатиме там, де є я. А тепер скажи, будь ласка, хто пхатиме свій паршивий ніс у наші справи?

Невдоволено потерши кінчик носа, Дажена відповіла не відразу. Треба було якось натиснути, переконати, але жінка вчасно зрозуміла, що все буде даремно. Перед нею вже давно не складна студентка. Тепер це не менш складний і впертий представник гільдії вартових. І це одночасно й пригнічувало, й дарувало деяку надію. Зараз за цією кучерявою головою стоїть не тільки її гидкий характер, сила і два співучасники її підступів, а значить на їхньому боці теж є вагома сила.

Можна було, звісно, ​​нагадати дещо й демонові, але цю думку Архаїр відкинула вже давно. Він тут навчався не так довго, а вона не настільки хороший тактик, щоб одночасно спиратися на них з Барсом. Надто вже нестабільні підпірки, все одно що покластися на стійкість хиткого містка під час торнадо.

– Лял… Кхм, – збентежено закусивши губу, Дажена швидко виправила себе, – ельфійка. Леді Лутінель.