Тетяна Собчук - Історія однієї з фей, Тетяна Собчук

Розділ 9. Всі в зборі

Зсередини замок виглядав як і належить таким архітектурам. Але із деякими сучасними елементами дизайну. Увійшовши до просторого холу, ми побачили дві напівкруглі сходи ведучих на другий поверх. Між ними були великі двері, що вели, швидше за все, до бальної зали.

І дідусь підтвердив це.

— Це хол. Прямо знаходиться бальний зал, — почав він розповідати нам, щоб ми не блукали замком, коли шукатимемо те чи інше місце. — Ліворуч знаходиться їдальня, — він показав рукою на невеликі двері за колонами біля початку сходів, що вели нагору. — А праворуч, — він показав на протилежний бік, — вітальня. Усі гостьові кімнати знаходяться на другому поверсі. Ваші речі також вже там. Кожен матиме свою кімнату, а також помічницю, яка вирішить будь-яке питання. Запрошую всіх за годину приєднатися до обіду. А зараз вас відведуть до кімнат, де зможете трохи відпочити з дороги та розкласти свої речі.

— З великим задоволенням! — відповіла за всіх мама. — Дякую за запрошення.

— І дякую, що дозволив нам залишитися в тебе, поки ми будемо тут, — подякувала я дідусеві.

— Я теж цьому дуже радий, — весело відповів він, — що ж тоді зустрінемося через годину в їдальні.

Нас відвели на другий поверх до кімнат. Вона була незвичайною. Не дивлячись на те, що замок був старим, всі меблі в ньому були новими і сучасними але з елементами середньовіччя. Також моя кімната. Вона у світлих тонах. Посередині біля стіни стоїть велике ліжко молочного кольору з балдахіном. По обидва боки від неї дрібні тумбочки на різьблених ніжках. Над ними висіли дзеркала з маленькими світильниками знизу. Посередині зі стелі звисала гарна скляна люстра. Біля протилежної стіни від ліжка стояв туалетний столик із великим дзеркалом над ним. На тій же стороні, але ближче до дверей була шафа, в яку моя помічниця вже встигла розкласти всі речі з валізи. А ближче до другого вікна я помітила дуже гарний і зручний для читання книг диван.

До обіду ще залишався час, тож я пішла до кімнати дівчаток. Їхні кімнати відрізнялися від моїх лише кольором меблів. У Глорії вони мали світло бузкового кольору, а Джесс — салатового.

За розмовами час пролетів непомітно. І ось нас уже проводжали до їдальні.

Вона була великою. Посередині стояв довгий стіл. Сервірована лише на ту кількість осіб, які мали бути присутніми. Поки нас проводжали на місця, я розглянула всю цю обстановку. З одного боку вздовж стіни були великі вікна. На протилежній висіли маленькі світильники. Крім цього зі стелі звисали три чудові кришталеві люстри. Які давали достатню кількість світла, навіть коли за вікном уже стемніє. Стіл був застелений червоним скатертиною. По всій довжині були невеликі букети живих квітів. Все було чудово.

Нас провели на наші місця. Дідусь як і належить сидів на чолі столу. Ліворуч від нього — мої бабуся і мама. По праву посадили мене, Глорію та Джесс. Але між мною і дідусем порожнє місце для ще однієї людини, з якою він нас познайомив через кілька хвилин.

— Дорогі гості, дозвольте представити вам, онука мого загиблого брата, Річарда, — почав дідусь, — він також живе тут і допомагає мені в деяких герцогських питаннях.

Річард був молодий приблизно мого віку. Висока, спортивна статура. Русе волосся, яке покладено в коротку стрижку та красиві блакитні очі. Одягнений у чорну сорочку та темно-коричневі картаті штани. На ногах коричневі шкіряні туфлі.

— Річарде, — звернувся дідусь до внучатого племінника, — познайомся з нашими гостями. Це —Міранда, її дочка Сабріна, — вказав спочатку на бабусю та маму.

— Доброго дня, — привіталася бабуся.

— Здрастуйте, — а за нею і моя мама.

Потім дідусь представив мене і дівчат.

— А це дочка Сабріни та моя онука Катаріна, а також її подруги Глорія та Джессіка. 

— Привіт, — привіталася я, — можна просто Кеті, — посміхнулася я нашому новому знайомому. 

— Всім здрастуйте, радий з вами познайомитись, він з усіма привітався і сів за стіл на місце між дідусем і мною.

Після цього нам принесли обід і ми стали їсти. За столом не розмовляли. Трохи згодом, коли всі поїли, одна зі служниць підійшла до дідуся і щось йому шепнула на вухо. Після цього він порушив тишу, що була за столом під час обіду.

— Пропоную всім пройти у вітальню, випити чаю та поспілкуватися.

Ми всі підвелися і пішли за господарем цього будинку.

Вітальня була в тому ж стилі, що й решта кімнат у цьому замку. Біля однієї стіни стояв справжній камін. Над ним висіла картина цього замку. З обох боків стояли стелажі з книгами. Навколо каміна стояли світлі меблі. Це були крісла та диванчики. Посередині стояв маленький журнальний дерев'яний столик на різьблених ніжках. Там нам поставили наш чай.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍