Інга Пфлаумер - Серце гріє

дівчина-воїна, котра ніжно погладжує руків’я катани, міг розговорити кого завгодно.

Три пари очей втупилися на Дарта.

— Нікого, — констатував він, подумки дивуючись із того, що відповідає цим молокососам.

— А де Грей? Знову загубився?

— Та тут я, тут, — зітхнув хлопець із глибокого крісла в найтемнішім кутку. — Навіщо так кричати?

— Вона не кричала! — відразу виступив Нел, якому подобалася роль захисника леді Майї.

— Ви помітили, як тут тепло? — Грей проігнорував випад Нел а.

— Сонце ж вийшло. Чи ти проспав усе?

Дарт не прислухався до сварки джун-вей.

Якась думка майнула в голові й зникала, перш ніж Дарт устиг надати їй форми. Слова Грея дивним чином вкладалися в схему, але молодий майстер не міг побачити її цілком, лише окремі частини.

Шахта занедбана. Її закрили три роки тому — жила пішла глибоко під землю, далі копати було небезпечно, родовище заморозили. Два тижні тому староста замовив цілий обоз ліків від «червоного мокротиння» і розплатився золотом. Звідки в нього могли з’явитися гроші? Найбільш логічний варіант — шахту насправді не закрили, розробка триває, незважаючи на смертельну небезпеку подальших робіт. Але чому в шахті працюють абсолютно всі жителі? І цей дивний, неприродний туман, тепло…

— Чого тут думати, діяти слід! Ходімо в шахту! — придумав рішення Нел.

У відповідь четверо зітхнули. Дорога виявилася надто важкою, зараз єдиними бажанням у всіх були їжа та відпочинок.

— Серед білого дня? У шахту, де нас навряд чи жадають бачити? Я пас.

Слова Грея здалися молодому майстрові розумними. Варто було дізнатися що-небудь про шахту, перш ніж туди спускатися.

— Тоді привал. Залишимось у готелі. Непрохані гості власника можуть не потішити, тож чергуємо погодинно. Грей, Тара, Нел, Майя і я.

— Попоїсти б. Там, у коморі, солонина, гриби всілякі, хліб…

— Неле, це негарно! — дорікнула хлопцеві Майя. — Мало того що ми тут зупинилися без дозволу, ти хочеш ще їжу красти?

— Ніхто не казав, що красти. Заплатили б потім, — пробурчав Нел, але Майя та інші вже підіймалися хисткими сходами на другий поверх.

Година, відведена Майї на чергування, добігала кінця. В готелі не було окремих апартаментів — просто велика кімната, заставлена ліжками. Майя сиділа на вікні, то вдивляючись вдалину, чекаючи появи шахтарів, то позираючи на сонних членів команди. Тихо, намагаючись не видати жодного звуку, наблизилася до ліжка, на якому спав її кумир. У хвилини, що залишилися на її чергування, вона могла спокійно спостерігати за ним, не побоюючись косих поглядів Тари й Нела.

Майя присіла на краєчок ліжка й завмерла. Тінь від пухнастих вій майстра падала на бліді щоки, високі вилиці загострилися — важка дорога та постійна напруга останніх днів позначилися й на Дарті, хоч він, звичайно, швидше вмер би, аніж зізнався в цьому. Уперті складки на чолі й біля рота, які надавали обличчю майстра зарозумілого виразу, нині розгладилися. Він здавався майже звичайним, просто дуже гарним п’ятнадцятирічним хлопцем. Від вологого повітря й холодного вітру, який дув, поки вони не в’їхали в долину, шкіра на кінчику аристократичного носа ледь облупилася. Майя насилу встигла стримати власну руку, що потяглася до червоної цятки, й губи, які шепотіли заклинання.

Цієї миті темні вії здригнулися, майстер розплющив очі. Для дівчини час завмер. Вона не могла дихнути, поворухнутись, або промовити бодай слово. Але ось чарівна мить відлетіла, Майя спалахнула й відвернула погляд.

— Четверта. Чергування… — прошепотіла вона, відчуваючи, як рожева барва розливається по щоках. Дарт присів на ліжку, труснув головою, проганяючи сон, і мовчки подався до вікна. Майя опустилася на ліжко й поринула в романтичні мрії, які за кілька хвилин перетворились на міцний сон.

— Вставай!

Голосний шепіт Тари прогнав сон юної чарівниці, той розчинився в небутті, залишив невиразні спогади про щось приємне, невловиме та ефемерне.

Майя ще не до кінця прокинулась, але пішла за Тарою. Дарт і Нел уже спускалися сходами вниз, до виходу з таверни.

Грей чекав надворі, за стайнями.

— Коней вивів?

— Ага, — озвався Грей, застібаючи куртку.

На вулиці похолоднішало, туман майже розсіявся, але тепер при кожному видиху з губів зривалася хмаринка.

— Хтось говорив про тепло, — прошепотіла Майя, намагаючись не цокотіти зубами.

— Мало б бути значно холодніше…

Слова Тари перервав гамір, він помалу наближався. Шахтарі поверталися з роботи. Вулиця наповнилася людьми, світло смолоскипів і тіні гуляли по дерев’яних стінах. Майя вдивлялася в обличчя жителів Тріаса та не помічала нічого підозрілого. Люди як люди.

— Люди як люди, — з легким розчаруванням прошепотів Нел, коли люду на вулиці поменшало.

— Не зовсім. Ти не помітив? Надто вже їх багато. Все населення в шахті — це дивно, — Майя на мить замислилася, а далі продовжила: — І їхня зовнішність… Від роботи в шахтах люди згодом міняються. Сірі обличчя, згорблені спини, викривлені хребти. Так завжди буває. Але тут було багато високих, кремезних чоловіків і жінок — вони очевидячки раніше не працювали там.

— З якоїсь причини всі мешканці Тріаса спустилися до забоїв. Із дітьми включно. Вони не зачаровані, на них немає заклять, у місті жодних слідів магічних обрядів. Але навряд чи всі підуть у шахту з власної волі — отже, щось їх там привертає…

— Треба в шахти! — вигук Нела перервав Дартові міркування вголос.

— Треба, але пізніше. Грей і Майя — до старости, поговорите, розпитаєте про шахту й поцікавитеся можливістю її відвідати. Подивимося, як він на це зреагує. Тара й Нел — поспілкуйтеся з місцевими. Зустрічаємося в харчевні за дві години. Я поки що поговорю з її власником.

«Якого чорта я відзвітував перед ними, як маленький?» — подумки дивувався Дарт, повертаючись до харчевні.

«Він сказав «подивимося»! Не «подивлюсь», а «подивимося»! Він все-таки сприймає нас як команду!» — раділа Майя.

— Власник харчевні стверджує, що за роботу в шахті багато платять, тому він удень працює там, а ввечері — тут. Він не в захваті від того, що ми тут зупинилися, але вочевидь намагався це приховати. Зниклі в харчевню не заходили, він їх не бачив, — Дарт знову спіймав себе на тім, що говорить набагато більше, ніж слід було б. — Що у вас?

Тара з Нелом перезирнулися. Рудий ледь помітно кивнув дівчині, надаючи їй право розповідати першій.

— Що таке вантао?

— Забуття. Де ти чула це слово? — Дарт напружився.

— Я розмовляла з одним із шахтарів. Він пропрацював на цій шахті двадцять років. У нього «чорне мокротиння» в останній стадії, його відсторонили від роботи п’ять років тому, але тепер він знову повернувся в шахту. На самому початку розмови він прошепотів щось, я розібрала тільки слово