Олександр Кваченко - Невідома планета 2, Олександр Кваченко

Інтерлюдія.

Боліла голова, нудило і в очах все пливло. Налинули спогади: місія, біг, переслідування λύκος (λύκος – вовк), перші сутички та загибель проводжатих, напад у лісі, остання запекла битва, крики, псі атаки.

Перша зустріч з λύκος відбулася на стоянці під ранок, зник один із проводжатих, який вирушив за дровами. Від нього знайшли лише плями крові та сліди лап в окрузі. Через день нас нагнали ще раз, тоді сутичка забрала трьох, а проводжаті знищили з десяток. І ось сьогодні на нас поранених вже напав ватажок зграї, а в руїнах куди ми так прагнули дістатися потрапили в облогу. Обороняться вирішили біля цілої будівлі, де зазвичай зупинялися на ночівлю. Нас наздогнали, мене відправили з залишками стріл нагору вибити найнебезпечніших, або хоча б їх поранити. Серед λύκος були псі активні тварини, я бачила їх своїми здібностями. Встигла вистрілити всього кілька разів і раптом вовки почали скиглити та падати, потім ватажок почав бити всіх нас псі атакою. Я впала останньою, хто їх вбивав була остання думка в голові.

З часом.

Перестало паморочитися в голові. Потрібно зібратися. Якщо я хочу жити, мені потрібно взяти себе в руки. Піднялася, дотримуючись стіночки, обережно визирнула у вікно. На відстані стояв чоловік у скафандрі й дивився в мій бік, хоча під шоломом і не було помітно, але він точно мене бачить, ховатися нічого, помітила розвідника, що крутився біля нього. Визирнула і побачила своїх провідників, що лежали біля стіни, перев'язані всі, а чоловік відтягував λύκος до дерев. Більше нікого поряд не було, вирішила спуститись.

Моє вміння бачити наділених псі енергією істот, видало концентровані центри псі в районі його голови, на шиї, й на поясі дуже багато. Хто ти такий, із такими коштовностями, нашому поселенню такої кількості кристалів вистачило б на десяток років нормального існування – майнула думка. Але використання здібності вдарило по мене і знову закружляла голова, сперлася на укіс на виході. Він, добачаючи мій стан, почав підходити, і я зібралася з силами, вирівнялася. Не така я слабка, згодом почала говорити.

— Від імені клану ельфів міста Аджидер висловлюю свою подяку за допомогу. Наш клан зможе надати рівноцінну послугу, або віддячити будь-яким іншим зручним вам способом, хай то псі кристали, спорядження, зброя або влаштувати вам життя в нашому місті. Нам потрібні вмілі та сміливі воїни. - але він не говорив і не звертав на мене уваги. Хам.

За захисним склом не було помітно його обличчя, броні скафандр приховував усе, крім статури.

— Ви мене розумієте? - спробувала іншою мовою, він мовчав - Не підкажете, що з моїми супутниками?

Теж нуль ефекту, спробувала дійти до проводжатих, але сили остаточно залишили мене, запаморочилося в голові і я притулилися до стіни, згодом сіла. За спиною чоловіка щось ворухнулося на трупах λύκος.

Я придивилася і від жаху волосся заворушилося на голові. Відразу стало зрозуміло, що нізащо на світі мені звідси не вибратися, це був гάτα (гάτα – кіт). Легенда та жах наших кланів, спеціально навчені, потайливі тварини, вбивці ельфів. Він був весь у крові й щось жер своїми жахливими зубами. Я вдарила псі атакою з останніх сил, поки він був видимим його можна було знищити, але надірвалась і свідомість моя згасла.

З часом.

Наступне моє пробудження було ще гірше. Прокинулася. Я лежала на м'якій шкурі λύκος. Поруч зі мною сидів керівник супроводжувальної групи Веон. Він допоміг мені сісти, дав напитися води, той що світилась в псі спектрі. Після її вживання у мене почали буквально моментально повертатися сили та заповняться джерело.

— Звідки це? - запитала я його.

— Він дав.

— Як наші? – я озирнулася, майже всі прийшли до тями та відпочивали.

— Нормально, кілька днів й можемо повертатись. Потрібно, щоб ти наповнила кристали, місія в першу чергу.

— Що тут було, поки я була в несвідомому стані? – сіла зручніше.

— Прийшов до тями близько години тому, ми всі лежали на шкурах, поряд була їжа з риби та напій для відновлення.

— Я бачила гάτα, - згадала я - він тут? - почала озиратися навколо.

— Якби би ти бачила його, то ми мали бути вже мертвими.

— Точно бачила його і вдарила псі атакою.

— Може тобі здалося, стрес та виснаження? Чому ми тоді живі?

— Не знаю. Що було далі, де чоловік у скафандрі? – запитала, озираючись у пошуках рятівника.

— Он він. - він показав мені Веон. - Знімає шкуру з ватажка. - той стояв поодаль біля дерева.

Між найближчими деревами за ноги був розтягнутий ватажок λύκος і чоловік спритно знімав з нього шкуру. Щось співаючи, він швидкими професійними рухами ножа відділяв м’ясо від шкури. Я як заворожена спостерігала за цим дійством, він майстерно працював, ось закінчив і встромив у дерево ножа. Такий псі ніж є тільки в скарбниці глави кланів, а тут цей чоловік знімає їм шкіру. Але подальше привело мене ще більший шок.

— Веон ти бачиш ніж?

— Бачу, ти глянь на його клинок за спиною. Він набагато кращий за ніж. Чоловік взагалі дивний. Весь у кращому спорядженні, що я бачив у своєму житті. - раптом чоловік перестав співати. Повернувся до гілки на дереві та щось їй сказав, слова були чутні, але не зрозумілі.

— Що він робить?

— Не розумію.

Чоловік витяг ножа і вирізав печінку і серце ватажка. Потім узяв порізав усе на невеликі частини, засипав травами й засунув у сумку. Потім глянув під ноги, щось туди знову сказав. І раптом у нього в ногах з'явився гάτα, він терся об ногу і муркотів. Схоже вони спілкувалися, дівчині були видні сплески його псі активності.

— Мені не здалося - сказала я, побачивши відвислу щелепу Веонана. – у нього є приручений убивця ельфів.

Чоловік відрізав частину печінки та виклав окремо на листок для гάτα.

— Нам би в клан такого, від нас би на раді всі сиділи як най далі. – сполошився Веон – Ти не питала звідки він?