Олександр Кваченко - Невідома планета 2, Олександр Кваченко

Розділ 4. Несподівана зустріч.

Я схопився, закрив шолом скафандра, дістав зброю, активував розвідника та обережно рушив у напрямку звуку. Пройшовши близько десяти хвилин у запланованому напрямку, раптом несподівано з-за кута попереду зруйнованого будинку пролунав звук гарчання. Направив туди розвідника.

За рогом відкрилася картина бою, тварин із людьми. П'ятеро людей відбивались від зграї вовків. Ні, навіть уже чотири, одного, повалили та схопили за ногу і намагаються відтягнути від інших, а він репетував і упирався як міг. Здорові вовки, таких як вони, у нас іноді малюють у сагах про вампірів. Однак тут мені попався натуральний живий екземпляр та люди. Принаймні, тепер впевнений, що на цій планеті є представники розумних істот.

Прицілився в спини вовкам я пустив чергу з голкомета, розраховуючи приблизно по три голки на кожного. Почулося скиглення, і найбільший вовк почав бити псі атакою по людях. Один упав до пораненого, другий осів біля стіни, третій підліток привалився у проході, залишився стояти лише здоровий чоловік. Всі вони були у масках що закривала обличчя та своєрідною банданою на голові.

Я пустив ще по три голки в кожного вовка, що стояв на лапах, і п'ять у ватажка. Він заскиглив, але встиг ще раз вдарив псі енергією по здорованю і той теж впав. А потім кинувся до мене, тягнучи задні ноги, решта його зграї намагалася відповзти, але вони вже не мали шансів, я бив наповал, це вже була агонія.

Відступаючи продовжував стріляти у ватажка, голки не проходили, він виставив перед собою захист, я відступав на майдан, де можна буде маневрувати навколо пораненого. А той продовжував бити в мене псі атакою, а коли підібрався ближче, спробував стрибнути. У цей час звідкись ззаду вискочив кіт і теж вдарив псі атакою. Але ефекту не було, вовк витримав, метнувся до мене з останніх сил.

І саме тоді, в момент небезпеки, я вперше сформував незрозумілу структуру перед цим вовком, що нагадує мені щит мого світу, як у стародавнього воїна. Вовк вдарився в нього і впав на землю, з нього злетів його захист, і я його добив з голкомета. Він ще пару раз смикнувся і застиг.

От і все, скільки пройшло того бою, а адреналін вирує в організмі на повну. Пройшовся по решті тварин, добив. Люди лежали покотом, подаючи мінімальні ознаки життя, дихали. Розвідник більше не знайшов довкола присутності сторонніх. Зайнявся перев'язуванням поранених та оглядом їх спорядження. Паралельно аналізуючи свої дії та стежачи за периметром. Кіт поводився спокійно, ходив нюхав полеглих вовків. Будемо сподіватися, тут ми тут всіх їх вбили.

Що ми маємо, незрозуміла група прийшла до руїн. Були вони одягнені в зелені міцні штани, зручну куртку з вкладками, шкіряні черевики. На поясі в деяких бовтався дуже короткий клинок, чи довгий ніж, а на землі валялися списи, якими вони боронилися від вовків. До того ж за плечима у двох знайшов арбалети, стріл на них не було. У рюкзаках була їжа та повсякденні речі мандрівників. У останнього стійкого здоров'яка знайшлися псі кристали на поясі, але порожні.

По спорядженню бачив, що це кустарна робота, але зроблена з любов'ю, якісна річ для кожного й індивідуально. На шкірі була присутня вишивка та орнаменти. Хто ж ви такі й що тут робите? Я переглянув їхні речі, зупинив кровотечу в роздертій нозі у пораненого, склав їх у рядок біля стіночки, потім пішов вирізав псі кристал у ватажка та почав відтягувати туші вбік. Раптом стрепенувся кіт і почав дивитися на будівлю перед якою була битва. Пролунало шарудіння всередині будівлі з розлому визирнула дівчина років двадцяти зі світлим волоссям. Є ще живі люди. Вона подивилася на всі боки, на мене, потім на своїх соратників, вовків і зникла всередині, я відправив до будинку розвідника. Той залетів на поверх і передав зображення дівчинки, що спускається вниз, голова у неї була не прикрита і вуха у неї були як у горезвісних ельфів. Ось чорт.

Пішов акуратно до входу, щоб не перелякати її й не підштовхнути до використання псі, бо раз вона протрималася, і перша прийшла до тями, значить у неї є захист або псі здібності. Я не знав, хто ці загадкові люди, дівчина з якої раси, і з яких вони світів та вимірів. Зупинився за кілька метрів від входу і почав чекати, поки вона вийде.

Симпатична дівчина – ельф, як мені здалося, – ледь стояла на ногах. Здавалося, вона була притомна лише через власну впертість. Коли я збирався підійти до неї допомогти, вона набула гордого, відчуженого виразу обличчя та трималась за стінку, виглядала надзвичайно серйозною і намагалася виглядати сміливою, але очі бігали по сторонах.

Потім почала говорити строгим голосом, що явно звик командувати й промовила полум'яну промову. Тільки ось, на жаль, я майже нічого не зрозумів зі сказаного нею, і тому вона на мене не справила жодного враження. Нейромережа почала обробляти слова із запису та формувати приблизний переклад. Мені здалася ця мова схожою на французьку тільки ще славнішою.

Побачивши, що я повністю ігнорую її, вона ще спробувала щось мені сказати. Мабуть, намагалася пояснити мені суть свого прохання чи звернення, але, побачивши мою повну байдужість, нічого не змогла з собою вдіяти та сіла біля стіни, оглянула одноплемінників що її супроводжували та не приходили до тями. Потім вона побачила щось позаду мене, її очі розширилися від жаху, і вона вдарила туди псі атакою. Я озирнувся, там виліз на труп вовка кіт, увесь у крові, схоже він у когось вигризав кристал і вимазався. Потім вона спробувала щось сказати, але сили її вичерпалися, і дівчина стала завалюватися на бік, та знепритомніла. Я підійшов поправив її, та нарешті ближче розглянув. Вона була цілком схожа на людей, хіба що в неї була шкіра світліша, якась алебастрова і світле волосся, я навіть після того, як побачив її, подумав, що воно сиве, але ні. Виявилося, що вони справді платино-сріблястого кольору, схоже на складне мелірування.

Я відкрив шолом скафандра і в ніс ударив запах горілої риби, вилаявся і побіг рятувати рештки. Весь улов, приготовлений на обід, спалив, я ж так і не поїв з цими клятими вовками. Кіт залишився охороняти прибульців.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍