Ольга Християнчук - Пшеничка для мільйонера , Ольга Християнчук

Розділ 7

- У-у, так тримати! - попри шалений стукіт у вухах, чую радісний голос Аліни.

- Зупинись, інакше вони не вгамуються, - неохоче перериваю поцілунок. Тисну йому руками в груди і відсторонююсь.

- Ох, ці молодші брати і сестри, - сміється і ще раз цмокає у губи. - На щастя в мене такої біди нема.

- Моя Аліна поклала на тебе око, тому не варто давати їй повід для ревнощів, - намагаюсь пожартувати, щоб хоч якось звільнитись від напруги, котра скувала тіло.

Цілується він божественно. Його губи заволоділи моїми ніжно, та водночас напористо. Його язик по-господарськи проникав у ротик і змушував мене тихо зітхати від задоволення.

Давно мене так не цілували. Та що там давно? Ніколи!

- Я змушений розбити їй серце, - посміхається чоловік і трохи ослабляє обійми, але повністю не відпускає. - Бо здається я запав на її старшу сестру.

- Думаю, вона це переживе, - хмикаю.

Зі сторони острівця чутно плескіт, то напевно мої малі вирішили повертатись.

Не хочу, але все ж таки розриваю наші обійми. Тимур до останнього тримає мене за пальці, поки руки наші не роз'єднуються. Занурююсь у воду по шию, намагаюсь вгамувати полум'я у тілі, котре розгорілось від поцілунку. Досі відчуваю на губах його смак і сподіваюсь, він ще довго не зникне.

Ми не відриваємо одне від одного очей, наче ведемо німу розмову. Наче домовляємось, чи буде мати продовження той пристрасний поцілунок. Я б хотіла цього. А чому б ні? Так, я казала, що чоловіки зараз мене не цікавлять. Але як можна відмовитись від такого привабливого екземпляра? Якщо він знову полізе цілуватись, я не пручатимусь. Дозволю собі коротесенький літній роман.

Відпливаю від Тимура на декілька метрів. Пливу на спині і продовжую спостерігати, як він стоїть по груди у воді. У нього задуманий вираз обличчя, наче він в цю мить вирішує щось дуже важливе. Може теж обдумує, чи зв'язуватись зі мною?

Я добре розумію, що навіть якщо між нами щось закрутиться, то це не на довго.

Поруч зі мною з'являється голова Аліни. Вона плескається по колу і хитро посміхається.

- А казала не цікавить, - підколює. Так і знала, що вона мені це згадає.

- Не цікавить, - впевнено піднімаю підборіддя. - Але цілується він гарно.

- Ще б пак, - рже на весь голос. - Он як зачервонілась.

- Тобі нічим зайнятись? - дратуюсь з її насмішок. - Он пильнуй брата. Він вже причепився до нашого сусіда.

Киваю в сторону Тимура і Богдана. Вони стоять біля берега і про щось розмовляють. Потім брат киває у сторону острівця, а потім зупиняє погляд на мені. І про що вони там так шепочуться?

- Ще чого, - фиркає сестра, перериває мої роздуми. - Я йому не нянька.

Аліна лягає на спину і все її тіло опиняється на поверхні води. Вона прикриває очі і плавними рухами рук відпливає від мене.

Я роблю ще декілька кіл і з рештою повертаюсь до берега, дочекавшись коли Тимур нарешті надумає поплавати і відпливе в іншу сторону. Хочу побути трішки на відстані від нього, вгамувати думки, бо коли він поруч, розум вимикається, а тіло живе своїм життям.

Повертаюсь до нашого місця, де брат і сестра вже лежать і сохнуть на сонці.

- Тепер ти з ним зустрічаєшся? - раптом запитує Богдан відкривши очі і прикривши долонею обличчя від сонця.

- Чому ти так вирішив? - вдаю, що не розумію його.

- Ти ж цілувалась з ним.

- Ну, та й що, - фиркаю і ніяковію від уваги Богдана. Сама не знаю відповідь на це питання. А може це легкий флірт зі сторони Тимура на один поцілунок.

- Я б хотів, щоб у тебе був такий чоловік, як Тимур. Він мені подобається, - дивує коментарем брат.

- Богдане, це не твоя справа, - дратуюсь.

Він знову прикриває очі і відвертає від мене голову. Теж мені порадник. Якось сама розберусь зі своїм особистим життям.

Вкладаюсь поруч з малими. Лягаю на спину і наставляю обличчя сонцю. Так приємно після прохолодної води позагоряти, відігріти шкіру.

Через деякий час чую плескіт і розплющую очі. Спостерігаю, як Тимур повільно виходить з озера. Він наче Посейдон залишає свою стихію. Краплі води стікають по атлетичному тілу, пружні м’язи грають на сонці, він скуйовджує мокре волосся рукою, трясе головою, а потім звертає на мене погляд і посміхається.

Від сорому, що мене спіймали за підгляданням, знову прикриваю очі. Далі я просто слухаю, як він підходить до нас і вмощується на своє покривало з лівої сторони від мене. Відчуваю прохолоду з його сторони, а на руку падають декілька краплин. Цього не можу проігнорувати, розплющую очі і дивлюсь на нього. Тимур лежить на животі, спертий на лікті і вивчає мене зацікавленим поглядом.

- Давно я так не розслаблявся, - промовляє задоволено.

- Так, поплавати у ставку, це дуже приємно, - підтримую розмову.

- І не тільки плавання, - блискає посмішкою.

- На що ти це натякаєш? - розвертаюсь до нього на бік і переходжу на шепіт. Те як він на мене дивиться, змушує серце прискорюватись.

- Мені сподобалось тебе цілувати, - нахиляється і теж понижує голос. Торкається пальцями мого підборіддя, змушує схилитись до нього. - І я хочу це повторити найближчим часом.

- Але ми зараз не одні, - промовляю з придихом, натякаючи на малих.

Тимур зітхає і прибирає руку. А мені дуже хочеться, щоб він продовжував мене торкатись. Здається, я починаю закохуватись у цього комбайнера.

- Так, ви не одні, - звучить приглушений голос Аліни, бо вона лежить обличчям до покривала. - І ми вас чуємо.

Посміхаюсь Тимуру і знову лягаю на спину. Дивне тепле відчуття розливається у грудях, коли чоловік обережно торкається моєї руки і переплітає наші пальці.

Довго нам не вдається позагоряти. Погода псується, небо затягує важкими хмарами і ми змушені збиратись додому.

- Моя машина стоїть за пагорбом, - заявляє Тимур, коли всі речі зібрані.

- О чудово, ми покатаємось на позашляховику, - тішиться Богдан, а Аліна лише скептично закочує очі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍