Юні Хонг - Нунчі. Корейське мистецтво емоційного інтелекту, Юні Хонг

доволі серйозно й негайно поїхали в аеропорт, щоб вилетіти з країни першим рейсом. Перед від’їздом я попередила декількох похмільних туристів про те, що їм варто евакуюватися. Вони незлобиво посміялися над моїми словами. Утім, в аеропорті ми дізналися, що в Празі почалася найгірша з 1890 року повінь — пізніше її назвали «повінню століття». Усе місто затопило. Нам удалося потрапити на один з останніх рейсів з Праги. Якби ми послухали тих туристів і не переймалися, то застрягли б у незнайомому місті на декілька днів — під час стихійного лиха.

Чи говорили ми чеською? Ні. Проте нам уже доводилося жити в країнах з гучномовцями на вулицях. Якщо хтось використовує їх, щоб зробити оголошення на все місто, на те завжди є якась причина. І навряд чи це розпродаж хліба з шаленими знижками в місцевій пекарні. Через такі гучномовці завжди оголошують про надзвичайний стан.

Розділ 5. Два ока, два вуха, один рот

Природа дала людям один язик, але двоє вух, щоб ми могли чути від інших у два рази більше, ніж говоримо.[29]

Епіктет (бл. 55—135 рр.). Енхейридіон[30]

Щойно корейські малюки починають спілкуватися, батьки навчають їх важливості «мовчазності» — слухання інших та уваги до їхніх дій. Якщо дитині три роки, це не виправдання для браку нунчі; ба більше, у корейців є прислів’я: звички, набутої у віці трьох років, не позбудешся й у вісімдесят. Наприклад, якщо всі стоять праворуч від ескалатора, залишаючи лівий бік вільним, дитина має зрозуміти, що на те є причина: коли всі стоять праворуч, ліворуч можуть пройти люди, які дуже поспішають. Тому не можна бути єдиною нечемою, яка стоїть ліворуч, навіть не усвідомлюючи, що щось не так. Дитина має зрозуміти це сама, і батьки не повинні пояснювати їй правила. Розвиток уміння покладатися лише на себе — важлива частина навчання нунчі.

У Кореї західне ставлення в дусі «Це ж лише дитина!» неприйнятне. Дітей змалку привчають брати відповідальність на себе.

У корейських школах учні самі мають доходити висновків майже про все. Учителі не нададуть їм зручного списку всього, що знадобиться для складного мистецького проекту наступного дня. Вони лише скажуть: «Завтра майструватимемо абажури». Учні мусять самостійно визначити, що взяти із собою до школи для цього проекту. Якщо учень не приніс кусачки — що ж, прикро. У школі таких інструментів немає, але, навіть якби вони там були, вчителі нізащо не дали б їх цьому учневі, бо це він схибив.

Іноді вчителі зумисне висловлюються незрозуміло, коли йдеться про щось важливе, наприклад, про те, де саме відбудеться іспит. І знаєте що? Якимось загадковим чином усі приносять потрібні кусачки та знаходять аудиторію для іспиту (навіть я, учениця, яка на той час не володіла корейською мовою). Так відбувається тому, що дітей змалечку привчають самостійно розбиратися в ситуації. Отримати потрібну інформацію можна в потрібної людини в належний час, запитавши її або, ще важливіше, розплющивши очі, нашорошивши вуха та спостерігаючи за тим, що роб­лять інші. Так розвивається нунчі в школярів.

Західні батьки, мабуть, здригнуться від такої ідеї та скажуть: «Ми ж не хочемо виховати лемінга[31]! Дитина має розуміти, що, коли всі стрибають з даху, це ще не означає, що й вона має стрибнути». Утім, інстинктивно всі ми розуміємо, що існує так звана мудрість натовпу. Наприклад, усі мешканці Нью-Йорка знайомі з цим неписаним правилом: якщо в підземці один вагон порожній, а загалом потяг переповнений, на те неодмінно є причина. Часто-густо вона якось пов’язана із сечею. Не треба заходити в цей вагон. Натовп не завжди має рацію, проте, коли йдеться про громадський транспорт, зазвичай так і є.

Ви використовуєте нунчі щоразу, виходячи з дому. На рівні несвідомого застосовуєте нунчі, щоб вирішити, у кого розпитати дорогу. У лондонському метро ви звернетеся до того, хто, вочевидь, їде на роботу й рухався в цьому напрямку вже з мільйон разів, а не до туриста, який спантеличено роздивляється схему метрополітену. Ви користуєтеся нунчі, щоб визначити: дивак в автобусі поряд з вами просто зацікавився книжкою, яку ви читаєте, чи збирається вразити вас своїм прутнем.

Можливо, бувало, що ви їхали в потязі в протишумових навушниках, увімкнувши музику на всю гучність. Ви не чули, як машиніст оголосив через гучномовець: «Через проблеми в залізничних сигнальних системах цей потяг затримується й не зупинятиметься на таких станціях…» Однак завдяки нунчі ви помітили, що інші пасажири роздратовані й почали щось обговорювати. Отже, розумієте: на маршруті сталося щось непередбачене.

Нунчі потрібне й тоді, коли ви за кермом автівки. Ви інстинктивно відчуваєте, які водії можуть пропустити вас уперед, а які оскаженіють від спроби випередити їх.

У магазині нунчі підказує вам, яка черга до каси просуватиметься швидше. Можливо, спершу ви станете за покупцем, чий візок з продуктами здається майже порожнім, але швиденько перейдете в іншу чергу, помітивши, що в цього покупця сто шоколадок Kinder Surprise, кожну з яких треба сканувати окремо. Ви інстинктивно уникатимете черги до касира, якому час робити перерву, або черги, у якій один з покупців дістав чималий стос купонів на знижку.

Було б чудово, якби нунчі спрацьовувало так легко та природно і в інших сферах вашого життя, чи не так? На щастя, цього легко досягти. Потрібно лише привчитися дивитись і слухати.

А якщо цього не робити? Що ж, це може призвести до болючих наслідків, які описано в багатьох корейських дитячих книжках з такими, наприклад, назвами: «Маля без нунчі» або «Слоненя без нунчі». Не очікуючи, що ви прочитаєте ці книжки, відразу опишу сюжет: у малюка та слоненяти немає друзів.

Щоб навчитися нунчі, вам не потрібно змалку читати сповнені моральних настанов корейські книжки чи відвідувати корейську школу з її суворою дисципліною. Я зробила це замість вас і сформулювала головні засади нунчі у восьми правилах.

Вісім правил нунчі

1. Насамперед звільніть свій розум. Позбудьтеся упереджень, щоб розглянути ситуацію розважливо.

2. Пам’ятайте про ефект спостерігача в нунчі. Коли ви заходите в кімнату, атмосфера в ній змінюється. Усвідомлюйте власний вплив на ситуацію.

3. Щойно зайшовши в кімнату, пам’ятайте, що всі інші були тут довше, ніж ви. Спостерігайте за ними, щоб отримати відповідну інформацію.

4. Ніколи не нехтуйте змогою помовчати. Якщо почекати доволі довго, ви отримаєте відповіді на всі свої запитання, не промовивши й слова.

5. Правила етикету існують не без підстав.

6. Розумійте натяки. Люди не завжди прямо висловлюють свої думки, і це їхнє право.

7. Іноді шкода, завдана комусь мимоволі, нічим не краща, ніж заподіяна зумисно.

8. Дійте спритно та швидко.

Правило № 1. Насамперед звільніть свій розум

Одну цитату Брюса Лі часто репостять у соціальних мережах як