Аліна Скінтей - Тринадцятий демон, Аліна Скінтей

— 7.

Сутінки розчинялися у ранковому світлі, а густий туман клубочився над землею, мов розлите молоко. Повітря було прохолодне і вологе, майже морозне, що змушувало вдихати глибше. Кроки Астель і Сефта ледь було чутно на вкритій росою траві. Вони нарешті вибралися з лісу, коли туман огорнув їх мов ковдра, змушуючи навколишній світ здаватися майже примарним.

Бальмонд на мить зупинилася, обертаючись до світанку, її погляд був напруженим, але з відтінком полегшення. Вони вирвалися з того жахливого місця. Відьмак зупинився поруч, дивлячись на неї з не меншою цікавістю.

— І куди тепер? — з неприхованим інтересом запитав він.

Астель, піднявши голову, задумливо подивилася вперед.

— У мене є особиста схованка. Я знаю місце, де зможу трохи перепочити і змінити вигляд, — її голос звучав твердо, хоч вона явно не хотіла вдаватися в деталі. — Не в сукні ж мені ходити по лісах і селищах, привертаючи увагу.

Сефт уважно оглянув її, і його погляд затримався на розірваній сукні з королівського шовку, що розійшлася аж до самого стегна. Краї тканини розмахувалися при кожному її русі.

— Сукня досить таки не погана, — промовив він, киваючи на розрив у тканині. — Як на мене, навіть дуже підходить для таких ситуацій, як сьогоднішня. І не запитувати, чому на тобі сукня із королівського шовку?

Астель здивовано глянула на нього, а потім трохи посміхнулася.

— Я ж не запитую тебе, чому ми зустрілися вже вдруге за такий короткий час, — її голос був спокійним, але з відтінком сарказму.

Сефт підняв руки в знак капітуляції і грайливо вклонився.

— Домовилися. Не переступати межу особистого, — промовив він, грайливо усміхаючись. — Але ж ти знаєш, ми все одно знову опинимося на цій межі. І хто перший з нас її переступить, питання часу.

— Я вже починаю шкодувати, що найняла тебе, — зітхнула Астель, ледве приховуючи посмішку. — Ти надто балакучий.

— Зате вродливий, — підморгнув їй Сефт. Ледве зловив її косий погляд, він голосно розсміявся, і його сміх пролунав так дзвінко, що здавалося, ніби розвіяв навіть залишки туману, який усе ще клубочився навколо. — Хіба не через це ти прийняла мій келих у трактирі?! — додав він, насолоджуючись власним жартом.

Астель примружила очі, відповідаючи з саркастичною ноткою:

— Знав би ти, скільки келихів я до того прийняла на душу... — вона пробурмотіла це напівжартома, але відчувала, як гіркий присмак згадок все ж промайнув у її словах. Проте не стала заперечувати нічого про його вроду, це було б зайве.

Сефт, відчувши настрій, кивнув, але не став тиснути на неї, хоча посмішка не зникла з його обличчя.

— Ну, нехай так. Але ж ти не заперечуєш, що наша випадкова зустріч у трактирі мала свої плюси, — сказав він, трохи м'якше.

Астель продовжувала крокувати вперед, але її думки кружляли навколо подій, що сталися нещодавно. Вона пригадувала моменти з батьківського палацу, ритуал і ту мить, коли демон вселився в неї. Здавалося, що ті спогади належать комусь іншому, наче це сталося не з нею.

Бальмонд чудово знала всі дороги до столиці, приховані шляхи, якими вона часто користувалася, коли хотіла втекти від палацових інтриг. Її власний будинок на околиці здавався колись просто примхою – маленький притулок від королівських обов'язків. Але зараз цей будинок був єдиним місцем, де вона могла сховатися.

Та коли з вершини пагорба з'явився краєвид на столицю, все її тіло оніміло. Величний палац, колись сповнений життя, тепер був лише спомином минулої величі. Над палацом все ще підіймалися чорні стовпи диму, мов чорні рани на небі. Астель застигла, не в змозі повірити в те, що бачить.

Всі вони були мертві - батько, мачуха, сестри. Весь її рід. Їхнє життя згасло в тій руїні, а вона, єдина спадкоємиця корони, втекла. Втекла не сама, а з демоном всередині. І тепер цей демон мовчав, залишивши її сам на сам із відчуттям вини та невідомістю.

— На палац сьогодні в ночі напали, — тихо прокоментував відьмак. — Король, як і вся його сім'я - мертві.

Астель стояла нерухомо, слухаючи слова відьмака, хоча її серце калатало. Щелепи зціплені, а погляд прикований до далекого диму, що продовжував підійматися над руїнами її дому.

"Вся його сім'я"… — повторила вона подумки, відчуваючи важкість від цих слів.

— І не сказати, що в столиці хаос, — продовжив Сефт. — Радники швидко відреагували, щоб мінімізувати втрати. Зараз тимчасово виконує обов'язки перший заступник короля - Раґар Торнон, а далі буде видно, хто сяде на трон.

Астель відвернулася від палацу, вдихаючи туман, наче намагаючись стерти образ спустошеного палацу.

— А що кажуть про нападників? — її голос був глухим.

Сефт знизав плечима:

— Нібито це було замовлене вбивство, з метою знищити сімейство Бальмонд, щоб отримати корону. Та правди ніхто відкрито не скаже.

— І що ти думаєш про це? — її очі зустрілися з його.

Відьмак задумався на мить, потім зітхнув:

— Хм… не скажу, що Драгвір був взірцем хорошого короля, та смерті такої він точно не заслуговував. Як і його сім'я.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍