Анастасія Шишкіна - За п'ять хвилин до смерті , Анастасія Шишкіна

— У мене до тебе термінова справа, — подаючи окуляри, сказала я.

— Та вже зрозумів, що не на чай прийшла. Що трапилося? Я, начебто, чув, тебе викрали? — зав’язуючи халат, він підійшов до робочого столу.

З правої шухляди столу чоловік рішуче дістав пляшку коньяку і дві склянки. Наливши одну, він підняв на мене очі. Я негативно похитала головою. Не люблю міцний алкоголь

— Вирішила змінити оточення, — хмикнула. — Мені потрібно два чистих чипи. Терміново. Гроші не питання. Зможеш? — не стала ходити по колу та перейшла відразу до справи.

— Ого! — чоловік присвиснув. — А другий, на кого оформляти будемо? Не вже з коханцем втекла?

— Милий, не заздри! — я прекрасно пам’ятала нашу першу зустріч. Свою ображену п’яту точку і його задушливі передсмертні хрипи.

Чоловік здригнувся й одним духом осушив склянку. Очевидно, теж забути не може.

— Терміни?

— Як тільки — так одразу, але не більше тижня. І ще. Треба оформити мені вільну.

— Нічого собі нині лікарі живуть! Коли встигла? — Лі провів рукою над чорною панеллю і з’явився голографічний монітор із клавіатурою. Він завжди такий. Зовні улюбленець долі, але насправді дуже уважний і грамотний фахівець. — Номер пам’ятаєш?

— Так. ЕХ89С45873.

— Зараз подивлюся. Можеш поки що в крісло присісти.

Поки чекала результатів, роздивлялася кімнату. Усе дорого, стильно й оригінально. О, як завжди, дві ароматні палички біля ліжка.

— Досі замовляєш у Брусса? — я кивнула на них. — Поки тут, треба до нього теж зазирнути.

— Так. Дивись, у нас зараз є два варіанти. Я можу оформити йому стандартну вільну, але тоді його колишні господарі за бажанням зможуть його знайти, або «вбити», це щоб напевно. Татуювання зникне в будь-якому з варіантів.

— Вбивай. Однаково новий чип вставляти будемо.

— То це він? — Лі, здається, серйозно дивувався. Я на це лише закотила очі. Чоловіки.

— Лі!

— Гаразд, гаразд! Зараз усе буде! Уже й запитати не можна, — поглядаючи на мене, він продовжив набирати текст.

За кілька хвилин Зая підкликав мене і простягнув галопланшет із документом.

— Ознайомся і підпиши.

Я уважно перевірила все кілька разів і поставила свій широкий підпис. Нарешті. Бо вся ця історія з власницею і рабом неабияк мене нервувала.

— Золотце, як ти ставишся до нічної чашечки кави? — його рука ковзнула мені на талію.

— Ніяк, Лі, і ти це прекрасно знаєш, — акуратно скинула руку й попрямувала до балкона.

— Безсердечна ти жінка, Маргарет! — він патетично схопився за груди.

— Серце з іншого боку, блазень, — не змогла стримати посмішку. — Дуже дякую тобі. Чекаю дзвінка. Сподіваюся, нагадувати, що ти мене не бачив, не варто?

— Ображаєш. І будь обережна — в океані неспокійно. Масово зникають обдаровані всіх рівнів Дара, — він припинив грати й серйозно глянув мені в очі. — Бережи себе.
Я кивнула й зістрибнула з балкона. Озирнувшись, зустріла погляд, що уважно стежив за мною. Накинула капюшон і зникла в темряві. На душі було неспокійно. Інтуїція просто кричала, що наближається щось жахливе.