Анастасія Шишкіна - За п'ять хвилин до смерті , Анастасія Шишкіна
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
З душу я вийшла з відчуттям полегшення. Внутрішній спокій повернувся, і разом із ним — упевненість у собі. А саме такі люди, як відомо, перемагають долю.
На невеликому столику вже чекала проста вечеря: розігріті напівфабрикати та баночка газованої води. Ед, переглядаючи щось на планшеті, зручно вмостився на своєму ліжку.
— Ти вже поїв? — запитала я, витираючи рушником волосся і залізши на хиткий стільчик. Шлунок видав гучний голодний звук. Останній раз я їла ще вчора вдень, а зараз уже ранній ранок.
— Так, поки ти була в душі, — кивнув він, не відриваючи очей від екрана.
— Що ти там так старанно шукаєш? — запитала я, смакуючи ароматний шматочок тушкованого м’яса й заплющуючи очі від задоволення. Було напрочуд смачно. Треба буде запам’ятати назву фірми.
— Інформацію про винагороду за тебе, — відповів він, і я ледь не подавилася газованою водою, яка потрапила не в те горло. — Ти в топі, — сказав він, розгортаючи екран до мене.
На мене дивилася дівчина із серйозним виразом обличчя. Вона була одягнена в яскраву хустку, що повністю покривала голову, і безформний традиційний одяг одного із Закритих світів. Фото було зроблено випадково під час однієї з місій. Так, це була я, але водночас і не я зовсім.
Внизу була вказана сума винагороди за моє затримання. Очі полізли на лоб. Та це ж річний бюджет маленького світу!
— Хлопці добре постаралися. Головне, що приховали моє волосся. Його колір я в будь-якому разі не зможу змінити, а це дуже примітна деталь.
Я не знала, чи дякувати Босу й Вовку, чи проклинати їх. Розумію, що вони намагаються відвести від себе підозру, але сума надто велика, щоб не викликати інтересу до мене. Треба терміново змінювати особистість.
— Згоден.
Ми вляглися спати через пів години, але сон не йшов. Хоч стіни тут і товсті, я все одно чула тупіт і гул інших постояльців, громовий гуркіт надземного метро, крики й гучне виття сирен.
— Спиш? — тихо запитав мене Едвін подумки.
— Ні, — я перевернулася на спину й подивилася на нього. Він задумливо напівсидів на ліжку й дивився у вікно.
— Я довго думав, як вчинити далі. Зараз переді мною відкрито багато шляхів, — він перевів погляд на мене. Ох, відчуваю, ця розмова не сподобається мені. — Я вирішив. Я залишуся з тобою і буду супроводжувати, поки на те буде воля Богині, — він замовк, уважно розглядаючи мене, а за кілька хвилин продовжив: — Богиня завжди знає, що краще для своїх дітей. І тебе я зустрів невипадково. Твій Дар великий, а воля надзвичайно сильна — ти обов’язково створиш щось важливе. Отже, я повинен бути поруч, щоб у потрібний момент виконати своє призначення. Не хвилюйся, я не буду тобі заважати, просто дозволь мені бути поруч, — завершив він свою коротку промову рішучим, сповненим надії тоном.
Я була трохи ошелешена й не знала, як реагувати на такі слова. Невірно витлумачивши моє мовчання, він швидко продовжив:
— Я родом із відомої родини Служителів. Ми поколіннями служимо й оберігаємо нашу Богиню. І я не виняток. Моє життя належить Ларі з моменту самого зачаття, — він емоційно запустив руку у волосся. — У день свого повноліття я мав пройти ініціацію і відправитися служити в храм, як це зробили всі мої старші брати. Але волею вищої сили в мене так і не з’явилася іскра в серці. І тепер я знаю, чому! Адже якби моя доля склалася інакше, я не зміг би виконати її волю і сенс свого життя. Ти — моє призначення!
На секунду мені стало страшно. Іноді мати справу з релігійними фанатиками дуже небезпечно для життя. Так, він і до цього часто згадував Богиню, але я вважала, що це просто сталі вирази, і не надавала цьому великого значення.
Але такий розвиток подій зовсім не входив у мої плани.
— Еде, любий, ти ж розумієш, що не зможеш усе життя бути біля мене? Колись у нас з’являться сім’ї та власні турботи. Ми живемо занадто довго, щоб давати такі необачні обіцянки.
— Я вже все вирішив для себе. Не хвилюйся, я не буду тобі заважати.
Я не знала, що й думати. З одного боку, я провела з ним не один місяць. Нічого поганого він мені не зробив. Навпаки, допомагав і виконував усі доручення. Негативних нахилів за ним не помічено, навіть поганих звичок немає. Важке рішення.
Добре все обміркувавши, я рішуче сіла.
— Гаразд. Припустимо, я погоджуюсь, — сама не вірю, що кажу це. Очі Едвіна засвітилися щастям. — Але з однією умовою. Ти присягнешся, що ніколи не заподієш мені чи близьким мені людям шкоди — ні навмисно, ні ненавмисно.
— Звичайно! Дякую! — він, не роздумуючи, порізав руку чимось гострим і промовив заповітні магічні слова. Над раною піднявся червоний серпанок і, згорнувшись у кільце, плавно опустився на зап’ястя, утворивши тонку червону смужку.
Зітхнула. Сподіваюся, я не пошкодую про це рішення в майбутньому.
Наступні кілька днів ми провели в пошуках мого знайомого — юриста Лі. Цей екстремал після останньої вдалої справи зник і не відповідав на дзвінки. Спільні знайомі також не знали, де він.
Але я наполеглива й уперта. Коли йдеться про мої інтереси.
Через силу-силенну витраченого часу й нервових клітин, я стою на різьблених перилах його балкона й дивлюся на зворушливо сплячого Зайця. Східний Зая — таким, з моєї легкої руки, стало його прізвисько на кораблі. Бос не любить залишатися боржником. Коли нашого Заю підстрелили вдячні опоненти, саме я витягала його з могильних обіймів.
— Зая, а я тебе знайшла.
Реакція чоловіка вартувала того, щоби проходити весь цей квест.
— А-а-а-а-а-а-а! Шейда! Я мало душу богам не віддав! Навіщо ж так лякати?! — заволав він, підскакуючи з ліжка. Як бальзам на душу, їй-богу.
— Бо на дзвінки відповідати треба, а не в хованки гратися, — я була реально втомлена і зла.
— Ненормальна! — дав мені характеристику чоловік і став навпомацки шукати свої окуляри. А я що, сперечаюся? Нормальні на моєму місці давно б гнили в канаві або були вбиті ще в дитинстві.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «За п'ять хвилин до смерті , Анастасія Шишкіна», після закриття браузера.