Луї Фердінанд Селін - Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін

якось увечері, як споночіло… підняли з ліжника… усе порозкидали! усе літало в повітрі! сінник! ганчірки! Ах, я відчув, що молодію! знущання із «салаги»! дванадцятий полк! Діти! Які з балданців вояки!.. військове мистецтво ними не знане… Роблять спроби!.. чисто діти!.. та де там!.. от я вмію перевертати матраци!.. умів!.. Аж наче їх трохи шкода!..

Кривдили! «Ми ще прийдемо»!.. Шукали цигарки!.. О, я чую їхню роботу!.. тут… там… на поверсі… на іншому… гонг ударів, завивання! а потім тиша… спокій, накинутий силоміць! ідуть з поверху на поверх… але от що химерно, так це коли самогубство… смерч! уся сторожа! сходи гуркочуть! на всі п'ять поверхів!.. вся зграя!.. уся тюрма здригається від біганини! і десять будинків з клітками! «Повісився!» Увесь шурумбурум! усі до камери невдахи! У вішальника купа гостей! і музика! Сирени! сюрчки! собаки! Опера!

— А ви, любий Аеде, чого сподіваєтесь ви? Хіба ви ще не натерпілися? Ні? Герцог Аєр Вандомський[46] воліє, аби ви ґиґнулись на вулиці Репо[47]… ви повернетеся?.. здурів! рогоносець! правильна дія! Ну ж бо! У вас не забрали паска!.. а от і бантина! петля! і бувайте!.. Зауважте, ніхто не обіцяє, що вас підстрелять на вулиці Репо, як Деноеля біля Інвалідів!.. Це був би привілей!.. А може, на площі Згоди і п'ятсот тисяч глядачів!.. Ах, ностальгіє! туга за рідним краєм! стримуйте зітхання! Наступного року в Парижі! затямте, поете, в Парижі дурість, королева, а дурість — це не абищо! все одно доправлять мертвим! найкорисніше, найкраще зроблено!.. Ваша французька батьківщина, саме ваша, це Пер-Лашез… єдине місце, де вас не скривдять…

— Але труну оглянуть і тіло перевірять, чи це справді ви! саме ви! а потім спокій, справжній…

Інакше мовлячи, на вашу думку і здоровий глузд, я тут лишуся до скону днів своїх? Днів? пів днів! чверть днів!.. Ні, я чиню опір! Ні, йдіть до біса! Я починаю спротив! відповідальність? обов'язок? У мене Бебер, у мене Арлетта на свободі! У мене п'ять онуків у Лісі! мама, яку скільки не бачив, татка Фернана біля неї, я нікого не забув, шановний! ні солдата, ні хворого, ні коханки, ні клопоту, ні померлого! Нікого! Ні тридцять шість тисяч ніг, якими мені кортить дати вам дупняків!

— Крутійник! Боягузник! Відбрехач! нещирник! кнур!

— Не так прудко, любко! Приходьте зі своїми байками! за двадцять п'ять кроків вас продірявлять! Двадцять п'ять кроків? їх треба мати! Двадцять п'ять кроків де? у камері? тільки чотири!

Гаразд, передаю вас у потойбіччя! цьом-цьом, малята! Кляті свинства! усі здохнуть! Я всього зазнав! але з розмовами! З Ортензія, коли він виникає з душника! з ревучим, «касаційною скаргою» з двадцять шостої! з причинною шпигункою з тридцять другої! і з шістдесят четвертої! сусід — морський котик! проходить крізь стіну! точно!

— До каналізації! вию туди. Заважає творити. Хоч колись замовкне? я його чарую! зрештою, пробую чарами!.. Співаю пісню… Я вам натякав на її зміст вище… у мене є пісні… (усі з застереженими правами!), от, наприклад, такий куплет: «Між нами кажучи».

Надибаю тебе, падлюко, лихої ночі! Дві дірки я зроблю, де в тебе очі! Твоя підла душа поетично! Заблукає в полях! Ти побачиш, яке товариство! Ти побачиш, яке танцюриство! У палаці слухняних хлоп'ят!

Агресивно для цих місць?.. можливо… але ж приспів? чисте зачарування! майже солодкаво!.. ось слухайте!.. і музика!..

(саме цієї миті артист здивований!.. сценічна гра!.. він когось побачив!)

Аж ось тітка Естрема і маленький Лео!.. Аж оце Клементина і славненький Тото! Доведеться сказати, що забаві кінець.

(сценічна гра: Ет, нехай іде до біса, потолоч!)

До біса твій рід! Тебе звіють вітри! Прощавай, жовте листя! Усі втіхи й жалі!

Правда ж, кінець вийшов піднесений, бадьоренький! кружливий!

Я пообіцяв цю пісню Револю[48]… Пісня високого штабу, можу твердити… і дуже тактовна!.. вся з тонкощів!.. не пісняк на всі смаки! Він мав би мені заспівати в Беконі[49], на Бенефісі! «На підтримку незаможних бранців»… і потім, правда ж, події!.. Було ще шість колоритних куплетів, їй-бо! Якби мене заспівали в «Європейці» — ото слава!..

А чом би й ні!

Я все проревів ревучому, всю пісню, всю, до сусідньої камери!.. Часом він замовкає… чверть години… година… і потім знову репетує! ще гучніше! О, та я можу все переспівати, пробачте! маю чим! грудна клітка! і коли справді терпіти несила, коли справді страждаю, коли не ходив на сідало, наприклад, десять, дванадцять днів… траплялося й тринадцять днів! і якщо вони не дають промивання, тоді я гавкаю!

Мені його впорскують майже гарячим, чи не п'ятдесят градусів, зумисно! зумисно! а мені хоч би що! Це ж проносне!.. Якщо я загавкаю, певен, вони прийдуть!.. гучніше всіх ревучих! я дикий звір, коли загавкаю!.. сторожові пси відповідають… три-чотири швори… той ще ґвалт! «Гав! Гав! Гав!» Уламується сторожа, чотири автомати, показую їм знаками: я прилипаю! не можу підвестися! ні впасти! фініш! кудись виходять, ідуть шукати дам!.. Ноші!.. ну от!.. Нагадує Африку і Фландрію… Іпр, чотирнадцятий… Кожному свої нещастя! І в Безоні теж після Роял Ер Форс… усе на мені! склеював шматки, руки, прутні, голови!.. «присяжний»! і це не все! кантон Аржантей! «сертифікати», все я! Бездоганно! свідомість! характер!

Життя — це панорама! Ви самі себе бачите… які декорації!.. Нагорі, у тюремному лазареті, мої хвороби знають, розуміють… поводяться з певною увагою… крім коли загаряча вода!.. лікарі не такі тупаки, як інші, хоч щось кумекають у бідах, у правді нещасть… хоч ніколи ні слова, але ж