Алекс Фінлі - Останній страх, Алекс Фінлі

Татко усміхався, куйовдив Метові шевелюру.

«Потрошку за раз, Метті».

Мет біг через парк. У неосвітленій його частині, яку студенти уникали, серед густих, темних кущів, ховалися чиїсь тіні. У таку годину він запросто міг стати учасником сцени, як у фільмі «28 днів по тому»9, і йому б довелося щодуху накивати п’ятами від уколотих наркоманів або летаргічно-опіоїдних зомбі. Він проминув галявину, де збирались удень гравці в шахи, і пригадав останню партію з Реджі. Миттєве сп’яніння від передчуття виграшу в тій партії розвіялося наступними подіями дня.

Краєм ока він помітив чиюсь постать. Силует високого молодика у бейсболці. Можливо, одружений чоловік, що чекає на партнерку для анонімного сексу, — іще одна приваб­лива перевага сутінків у парку.

Він біг і біг, аж поки не побачив попереду світло вестибюля свого гуртожитку. Переводячи подих на переході, він уважно просканував територію і не помітив ні автобусів телекомпаній, ані фотографів. Рух на дорозі пожвавішав, місто прокидалося.

— Закурити не знайдеться? — почувся голос позаду.

Мет озирнувся. То був молодик у бейсболці. Та була низько насунута на очі, ховаючи у тіні пів обличчя. Від ніздрі до губи тягнувся рубець, як від операції для усунення вродженої заячої губи. У руці він тримав сигарету.

— Вибачте, не курю, — твердо відповів Мет тоном, що означав «відчепися від мене» і використовувався зазвичай для того, щоб дати відсіч найагресивнішим мешканцям парку. Затим відвернувся знову до дороги, по якій снували машини, чекаючи, коли увімкнеться зелене світло на світлофорі.

Саме в ту мить він відчув поштовх у спину і впав прямо на дорогу.

Розділ 10

Мет боляче ударився об асфальт, від різкого болю у стегні аж застугоніло у скронях. Але ще сильнішим був страх, коли він побачив сліпучі фари машини, що мчала просто на нього. Його тіло напружилося, готуючись до зіткнення. Раптом фари вимкнулися, автівка вильнула, почулося вищання гальма. Тепер Мет нічого не бачив, тільки іскри мерехтіли перед очима, але відчував, як хтось вчепився в його одяг, грубо його обшукав, запхав руку в кишеню шортів. Він спробував відбитися від неясного силуету, та коли зір до нього повернувся, чоловік зник. Тут дверцята таксі, що ледве його не збило, розчинилися, вискочив водій.

— Ти що, здурів, хлопче? — загорланив таксист. — Я ж тебе ледве не вбив!

Мет вибачився, хоча й не знав, чому має вибачатися, якщо хтось штовхнув його на дорогу. Та ще й обікрав. Хоча треба визнати, що нападник обрав собі найгіршу жертву з усіх можливих — бідного студента у позиченому одязі, без гаманця, без грошей, без телефона. Мет роззирався навколо, шукаючи молодика у бейсболці. До нього підбіг якийсь огрядний хлопець і подав йому руку, допомагаючи підвестися.

Мет став на ноги і з його допомогою дошкутильгав до тротуару. Увесь бік болів від падіння. Він дивився, як таксист рвонув назад до машини під розлючене піпікання інших водіїв, яким він перегородив шлях.

Мет повернувся, щоб подякувати хлопцеві за допомогу, і тут його засліпили спалахи фотоапарата.

— А дозволу спитати не хочеш? — сказав Мет, збагнувши, що той був одним із папараці.

— Ти сам сказав, що все в порядку, — огризнувся той таким тоном, ніби та відповідь надавала йому право втручатися в особистий простір Мета.

— Ти бачив, хто мене штовхнув? — поцікавився Мет.

— Штовхнув? — перепитав папараці майже із захватом. Адже через це цінність його знімків зростала. — Я щойно підійшов. І нічого не бачив, аж поки не почув вищання гальм. Я думав, що ти перечепився. Ти — Мет Пайн, правда ж?

Мет не відповів. Просто мовчки рушив у напрямку гуртожитку.

— То тебе хтось штовхнув? — запитав тип, поспішаючи слідом. — І хто б це міг бути?

Мет мовчки йшов уперед, відчуваючи, як наростає біль у стегні й нозі після падіння.

— Як ти почуваєшся? Мексиканці сказали тобі, що сталося з твоїми рідними? Ти розмовляв із братом? Як ти гадаєш, це допоможе Дені отримати помилування? — допитувався той і одночасно клацав фотоапаратом.

Метові дуже кортіло сказати тому, щоб відчепився. Врізати йому по пиці. Замість цього він похмуро рухався до входу в гуртожиток. Відвернувшись від об’єктива фотоапарата, Мет натиснув на червону кнопку домофона. Нарешті з’явився охоронець і впустив його всередину.

Зазвичай охоронці не відзначалися привітною поведінкою і щоразу відправляли студентів по нову перепустку до студентського центру. Але цього ранку охоронець мовчки поклав Метові руку на плече:

— Давай я проведу тебе до твоєї кімнати, Мете.

Напевно, охоронець слухав випуск новин. Він мовчки провів Мета на десятий поверх, відімкнув йому двері кімнати. У коридорі хлопець побачив Джейн. Вигляд у неї був заплаканий і незвично розтріпаний. Вона кинулася йому на шию. Мет помітив, що у загальному холі, невеличкій кімнатці, що служила вітальнею загального користування, товпилося безліч його друзів. Купка його приятелів з першого курсу сиділи на ікеївському дивані, на стільцях і просто на підлозі. Кошик для сміття у кутку заповнений порожніми пивними та винними пляшками.

Мет десь читав, що найліпші друзі — це ті, з якими познайомився на першому курсі, так воно й було. Усі вони мешкали у Робін-Холлі, який ще називали «гуртожиток для дітей бідняків». Його переробили у 60-х роках минулого століття з колишнього готелю. Він славився убогістю і відсутністю кондиціонерів. Туди йдуть жити, якщо іншого виходу немає. Дешевшого варіанта годі було шукати, й університетська адміністрація запихала туди усіх своїх студентів-бюджетників. Коли Мет почав навчатися на першому курсі, стояла неймовірна спека, а тому вони разом з іншими новачками з його поверху влаштували імпровізовану вечірку в загальному холі — єдиному приміщенні, де був кондиціонер. Саме там він познайомився з друзями, які стали його університетською родиною. Він обвів поглядом присутніх у залі.

Кала стояла, і, попри безсонну ніч, вигляд у неї був чудовий. Зараз вона навчалася на театральному відділенні, за часів проживання у Робін-Холлі в її житті сталося багато змін. Її волосся на кілька тонів посвітлішало, а її тягучий говір доньки жительки трейлерної стоянки майже не відчувався. Із Метом вони потоваришували дуже швидко (що викликало осуд Джейн); по-перше, завдяки їхньому спільному захопленню старими фільмами й шоу, а по-друге, ще й тому, що Мет ніколи не ставився зневажливо до її оклахомського походження. Адже, врешті-решт, його родина теж була з невеличкого містечка у Небрасці.

Кала зробила перший крок назустріч Метові після скандалу з документальним фільмом, коли всі дізналися про його таємницю — нещасну сім’ю і засудженого брата. Кала зізналася йому, що її батько теж сидів у в’язниці, хоча й не