Влада Клімова - Щоденники рієлтора. Чарівниця Діана, Влада Клімова

Розділ 10. Ковток повітря

Вітаю, стервочко, з новою перемогою! Це я до себе так звертаюся, від радощів, що повернулася до власної квартири. Не до халупки чи до гуртожитку нахабних тарганів, як раніше називала. Тепер сказати щось подібне про мій маленький рай -язик не повернеться!

Я вже розповідала про перепланування, але наразі з сучасного французького вікна, від самої підлоги в кімнату заглядало веселе сонечко. Так затишно милуватися ним з м’якого замшевого витвору мистецтва, що виготовив ще один знайомий Софії. Диван приємно поділяв мою квартиру на вітальню й кухню.

Виходить, що стурбована подруга допомогла мені з усім: спочатку продала хатинку Магди й знайшла для сиротини житло в столиці. Потім підкинула добросовісних будівельників та підказала сучасний дизайн. Але тепер Софія жадібно вдивлялась у свою «ляльку» й приречено зітхала. Вона прекрасно розуміла, що я швидко виросла й змужніла на очах, а тепер з цим уже нічого не вдієш.

Мені б її проблеми! Коли людина на злеті – вона страшенно зайнята й самовпевнена. Адже крім грошовитих справ, я вже закінчила курси водіїв і ганяла містом свою маленьку «мишку». Так я називала крихітний електрокар, сіренький і сріблястий, наче мишка. Ця крихітка могла забратися в будь-яку шпаринку на стоянці, а я спокійно працювала. В мене немає амбіцій, як у нашої Стелли, що тягається в бляшанці під назвою Land Rover. Навіщо воно мені? Я ж рієлтор, а не охоронець якогось бариги.

– Алло! Діана Ковтун, «Новосел». Вітаю й слухаю уважно, – наче машина повторила я в тисячу якийсь раз привітання та почула з трубки щирий сміх.

– Ви представляєтесь, як диктор з телебачення. У мене так не виходить, – промовив чоловічий голос і цей шовковий баритон я пізнала б з усіх інших.

– Кириле? Дякую за комплімент. Як живете, інструктор з виживання? Проблеми з орендою? – чомусь грайливо відізвалась я, а він ще радісніше відповів:

– Це так приємно, що Ви мене пам’ятаєте! Проблема є... Вірніше незавершена справа. Ви врятували у скрутну хвилину, а вдячності не взяли. Це гнітить мене, бо я дуже хочу віддячити. Хоча б вечерею на двох...

Оце так номер! Ні, про чоловіка все зрозуміло, але я ще й досі слухаю його та не обірвала на півслові. Ростеш, Діано, прямо на очах! Я дивувалася сама собі та чула його вмовляння:

– Прошу: лише одна вечеря! Я дуже не люблю, коли на серці висить щось незавершене й важливе.

– А «незавершене» - це я? Цікаво, як повечеряємо, справа завершиться? – я була просто неможливою, але новий знайомий виявився впертим і тому додав:

– Яка ж Ви гостра та безжальна... Ні, навпаки! Я мрію, щоб наші справи тільки розпочинались. І не зітхайте так, будь ласка! Я знаю, що у Вас роман з колегою, але в житті все змінюється. Та й одружуватись я поки не збираюся. Мені й попередній шлюб ще впоперек горла стоїть. А спілкування з Вами - цікаве й екстремальне. В моїй професії таке цінують.

Я слухала його й відчувала, що не зовсім втратила свою жіночу автентичність. Мені подобалося чоловіче загравання, його відвертість та бажання зрозуміти. Як добре, що він також не читає моїх думок, бо загордився б! А от Навроцька втратила б розум і вбила мене. Та я не звітую перед нею: де й коли зустрічаюся з клієнтами.

Діана Ковтун, через статки ставала все дурнішою. Ось і сьогодні сподівалася потрапити з Кирилом до фешенебельного ресторану, нещасна! Сама зовсім недавно вилізла з сільської хати, завзято торгувала нерухомістю та звикла до смаколиків від розпусної Софії. А чоловік кожну зароблену копійку розподіляє між орендою й сім’єю...

А насправді ми довго гуляли набережною Дніпра, на Подолі. Потім забрели до невеличкої кафешки. Ось там Кирило й показав себе гурманом та знавцем найшкідливіших страв. На свіжому повітрі ми трохи зголодніли й замовили під айріш подвійний чікен. І курочка була доволі ніжна. А наостанок, після приємної тривалої розмови, інструктор «з витривалих» замовив дівчині глясе.

Кирило ненав’язливо розповідав, як після служби в війську, пішов пожежником та рятував з вогню людей. А коли сильно обгорів - лікувався за кордоном. Пізніше товариш підказав йому нову професію, бо в рятувальники його більше не брали. Не через страх вогню, а згідно з медичними висновками. Дружину він осудами не чіпав, лише зізнався, що у них є спільний син.

Що розказувала я про себе? А навіщо? Він вже знав, що я лесбійка! Чоловіків це завжди бісить та Кирило сприймав моє захоплення жінками скоріше, як спеціаліст з виживання чи лікар, що дивиться на пацієнта спокійно й співчутливо.

Через його увагу і тактовність я не змогла промовчати й розповіла про початок свого знищеного світу. Казала про віщунку Магду та про її страшну загибель. Відкрилася зі страхами, котрі оточували самотню малечу. А він мовчки слухав і чарівні очі періодично спалахували болем. Кирило був, на диво, прекрасним слухачем! Мені навіть здавалося, що десь поруч з нами Магда. Бо тільки з нею я відчувала таку довіру і безпеку.

На зустріч я прийшла без свого транспорту, адже сподівалася на спиртне. І зараз була надзвичайно рада, що всі думки про нерухомість та клієнтів кудись вивітрились. Світ навколо виглядав природним та привабливим. Ця зустріч лікувала й підтримувала, наче ковток свіжого повітря чи смак джерельної води? Я потайки дякувала людині за неперевершені години забутого земного спілкування, без вигоди, нахабства та розпусти.

За тиждень Латуш запросив мене в кіно і я погодилась! У невеличкій темній залі було затишно та спокійно. Фільм видався ніякий і глядачів було не густо. Та я відпочивала. В повітрі скрізь висів марудний аромат попкорну. Десь парочка нахабно цілувалась і зовсім не дивилася на екран. А я розслабилася на сидінні, закрила очі й відчувала невагомість... Мій кавалер не заважав. Між нами встановився якийсь незрозуміло живий та тісний зв’язок, якого я раніше не знала.

Біля дому я випросила у Кирила сплатити за таксі зі своєї картки, адже він досі знаходився на мілині та щиро пригощав мене в кафе. Він довго червонів, але погодився. А далі була подія вечора! Коли ми дійшли до дверей під'їзду, Латуш пригорнув мою долоню до своїх губ і тихо поцілував... У нього були такі чарівні вуста!

Я хотіла б сказати, що мене наче грім розбив, але це не так. Навпаки, він зліпив мене докупи. Моє розбите й знедолене та дивне життя наразі видавалось цілісним і красивим. Уявляєте: я відчула, що не зовсім пропаща! Я бачила, як Він захмелів від того дотику та підсумував за двох:

– Не знаю, що розповідає про Вас моя сусідка Жанна, але я трохи прочитав Ваші думки. Діано, наше спілкування приносить обопільну користь. Я дякую, що провели зі мною вечір. Ми ще зустрінемось?