Данило Туптало - Житія Святих - Травень, Данило Туптало

мати повернулася додому, молилася за сина свого до Господа, щоб утвердив його в муках. Оглянувся святий назад, побачив, що йдуть за ним троє братів, і родичі, і людей багато, плачучи і ридаючи, — просив їх, щоб верталися, і казав: "Не плачте наді мною, але краще моліться до Господа, щоб подав мені силу перемогти диявола й осоромити слуг його". Поцілував кожного і переконував повертатися, кажучи: "Знову побачимося у день Воскресення і в житті вічному". Вони ж не хотіли повертатися, але з плачем ішли за святим. І знову сказав до них Василиск святий: "Що робите, плачучи й бентежачи серце моє, ніби дано мені було багато разів за Господа нашого Ісуса Христа померти. Прошу вас: поверніться і моліться за мене до Бога". Вони ж повернутися не хотіли, тоді сказав їм магістріян: "Клянуся здоров'ям царів моїх, що коли не повернетеся, то всіх вас, зв'язавши, поведу до ігемона". Але й так вони не послухали. Почав тому магістріян з воїнами бити їх і ледве відігнати їх зміг. Вели святого, мужньо ніс тягар залізних вериг і доблесно терпів біль ніг, які пронизувало багато гострих цвяхів з мідного взуття, — і багряніла дорога кров'ю його. Він же співав, кажучи: "Якщо виступить проти мене полк, не злякається серце моє, Христе, Господи мій, бо Ти зі мною". И иншого багато у співі і молитві промовляв до Господа. Магістріян же і ті, що з ним, бачивши, що мученик на цвяхах добре йде, дивувалися — був ж з ним Господь, що полегшував біль його. Досягли села, що називалося Дакозаріє, захотів магістріян і воїни спочити: була спека полуднева. Володарка села того, вдова на ім'я Трояна, бачивши, що прийшов магістріян з воїнами, просила їх увійти в дім її, з'їсти хліба, було ж мужів чотирнадцять. І, коли вони увійшли, поставила гостину. їли, пили, веселились, а святого мученика, що мав назад зв'язані руки, прив'язали до сухого дуба, що перед ворітьми стояв. І зібралося до нього багато людей — чоловіків, і жінок, і дітей — і бачили, що він важкими веригами обкладений, і на спеці прив'язаний, і кров тече з ніг його, — жаліли його і співчували йому. Він же молився до Бога, кажучи: "Господи, відвідай мене, як же Ти відвідав Йосифа в темниці, Єремію в болоті, Даниїла в ямі лев'ячій, трьох отроків у печі халдейській і як явив доброту свою Сусанні, коли її звинувачували брехливі старці, і вивів Петра з темниці, і Теклю захистив на видовищі, — так і на мені, недостойному і смиренному рабові Твоєму, уділи милість свою і яви чуда свої на славу пресвятого Імени Твого". Коли так молився святий, раптом стався землетрус і голос згори чути було, що говорив: "Не бійся, Я з тобою". І зразу мідне взуття на ногах його розтануло, як віск від вогню, і вериги з нього спали, і дуб сухий став зеленим, розпростерши віття багатолисте і роблячи тінь велику над святим. А де стояли ноги святого і земля забагрянилася кров'ю, звідти джерело води витекло. І почав святий дякувати Богові, кажучи: "Господи Ісусе Христе, Предвічне Слово і Сину Отця неосяжного й невимовного, що благоволив зійти на землю і з людьми бути, щоб нас викупити від давнього катування диявола і від усіх його злих діл визволити! Возніс нас, його ж усмирив і розтоптав і в безодню осудив, нас же оживотворив. Якими устами Тебе прославлю, якою мовою визнаватиму Тебе, й оспівуватиму Тебе, і велич Твою сповіщу, яку нині на мені, рабі Твоєму, явив Ти, як же на святих Твоїх Євтропію і Клеонику, коли були биті перед Асклипіодом-ігемоном. Нині ж, Господи, хто я, недостойний, що таку на мені милість свою уділив. Земля-бо, бачивши Тебе, потряслася". Магістріян же і воїни, коли був землетрус, повибігали з дому того зі страху — побачили чуда, що сталися, і не розуміли: одні казали, що то привид, инші ж думали, що волхвування, а люд, що стояв навколо, з жахом дивувався, прославляв силу Христа Бога, і багато хто повірив у Христа, кажучи: "Ось чоловік Божий, посланий сюди від Бога, щоб освятити місце наше". Принесли ж до нього розслабленого, що на ліжку лежав. Коли ж торкнувся його Христовий мученик, зараз розслаблений став здоровий і, взявши ложе своє, пішов у дім свій, славлячи Бога. Привели ж і прокажених до святого — і їх дотиком зцілив. Також і того, що водний набряк мав, і трясовицею, і всілякими хворобами охоплених і від духів нечистих страждаючих зцілив словом. І всі славили Бога істинного і вірили в Нього, і була радість велика людям села того. Повірила ж і пані Трояна зі сином своїм Трояном і хрещення просила. "Я ж, грішний Євсегній, — говорить письменник, — бачивши те, що відбувалося, радів вельми в Господі". Того ж дня увечері стадо волів з иншою худобою ішло з пасовиська в село шляхом тим, на якому ж мученик святий стояв, прославляючи велич Бога. І, дійшовши до мученика Христового, впала худоба перед ним на коліна свої і поклонилася праведному, своїми голосами хвалячи Бога. Тоді магістріян і воїни розкаялися в тих кривдах, які вони вчинили святому: жах охопив їх, коли дивилися на такі чуда преславні. Наступного ж дня встав магістріян, сказав до мученика словами короткими: "Якщо погоджуєшся, пане Василиску, рушаймо в дорогу, щоб ми через тебе не були в біді від ігемона". І сказав святий: "Ходімо, бо хочу померти за Господа мого". Коли ж вони вийшли з села, весь люд з панею Трояною відпроваджував святого. І просив їх мученик Христовий, щоб поверталися. Тому одні повернулися, а инші йшли за ним. Коли ж прийшли на великий міст через ріку Іреос, потрясся міст від приходу Христового: невидимо-бо йшов Христос Господь наш із рабом своїм, як же сам святий мученик Василиск пізніше мені, недостойному Євсегнію, розповів. Коли затрясся міст, став святий і хвалу підніс Богові, просив людей повернутися назад. І ледве вмовив їх, і повернулися. Ішов же святий всіма найвищими і найвизначнішими місцями, схиляв коліна, молився до Бога і казав: "На кожному місці володарювання Його благослови, душе моя, Господа". Коли ж досягли села, що називалося Саон, сіли воїни з магістріяном їсти і переконували святого скуштувати хліба. Він не хотів, кажучи: "Господь пасе мене і не покине, годує мене Владика мій Ісус Христос". Вони ж знову казали: "їж, чоловіче, щоб не померти з голоду. І ми будемо