Павло Архипович Загребельний - Диво
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Поки допровадив Інгігерду, вона, видно, трохи збентежена сотнями цікавих, які, не в звичай холодних скандінавів, проштовхувалися одне поперед одного, аби бодай оком кинути на заморську діву, приголомшена першою пишнотою отих небачено багатих хутр, промовила кілька слів по-слов’янськи, чим якось відразу розігнала Ярославові тужні спогади про Всеволода; і вже князеві не видавався таким відчайдушним його вчинок, чомусь подумав він, що все йде якнайліпше, лихі знаки віщують нещастя не йому, а його супротивникам, все задумане ним поки що здійснюється, варто йому лиш простягнути руку – і все в неї вкладається: зібране військо, прийшла варязька дружина, прибула з-за моря невіста, хоч уже й пообіцяно її перед тим королеві норвезькому, і навіть Шуйця, попри всю її дикість і непокірність, впокорилася йому, і має тепер він…
Супроводжував разом з Коснятином, послами й дружиною Інгігерду до відведених їй покоїв, потім приймав послів, рядився з ними; виговорено в нього віно для Інгігерди – Ладогу з околицями, волості й села з присілками і лов на звіра і рибу цінну; довірені невістині одержали грамоту пергаменну з золотою княжою печаттю, що для них було навдивовижу, коли ж ще поставлено за умову взяти до Інгігерди в прислугу прибулу з нею дружину на чолі з Рогволодом, то й тут не став противитися князь, бо на руку йому було й це: дружина згодиться в його поході, – а там видно буде, там Інгігерда стане княгинею, його жоною, а жона да послухається у всьому чоловіка свого.
Коли ж відправлено послів і зговорено за вінчання в церкві і весілля без прогайки, Ярослав лишив у себе Коснятина, сказав невдоволено:
– Довго їздив.
– Зате добре привіз, – смачно поцмакав своїми ласими губами посадник.
– Не давав вістей з походу.
– Квапилися швидше за всіх вісників.
– Невіста мовби й не по мені. Висока задуже.
– Від високих жінок – вродливі діти, – засміявся Коснятин.
– Мовить вона трохи по-слов’янському. Дорогою навчив?
– Мати в неї слов’янка. Князя ободритів донька.
– Як їхала сюди? З охотою чи примушена?
– Чувано про тебе, князю, багато гадали вони на списі, священний кінь їх також показав, що ждуть тебе великі діла й справи.
– Не вір поганським звичаям, – пробурмотів Ярослав.
– Олаф хрещений, але зберіг усе від діда-прадіда. Про тебе ж мова розходиться по світі…
– Чи не через тебе?
– Знаєш же, князю, як люблю тебе.
– Готуй весілля, – злагіднів Ярослав, – бо вже в похід треба.
– Весілля зробимо за нашим новгородським звичаєм. Князівське.
– Брат мій тут, Гліб, – сказав невесело Ярослав.
– З тобою йде?
– Ні, супроти.
– Чого ж сидить коло тебе?
– Заїхав сказати про волю свою й Борисову. Не сьогодні? завтра вирушає на Київ. Я вже послав заготувати йому кораблець на Смядині коло Дніпра.
– І на весіллі не буде?
– Не хоче. Каже, що не було князів своїх у Новгороді, а в мене, мовляв, батьківського благословення немає на шлюб, то яке ж весілля, княже?
– Вгадав він: справді не було ще князів тільки новгородських, і ти в скорім часі будеш Великим Київським! – вигукнув Коснятин.
– Гріх так мовити.
– Хоч гріх, та свята правда!
– Як усе обійдеться, то лишу тебе князем у Новгороді, – сказав, підводячись, Ярослав, – бо рід у нас з тобою один через батька мого і твого та мою бабу Малушу, сестру твого батька Добрині.
Коснятин став на коліна, знайшов руку Ярославову, поцілував.
– Служитиму тобі вірою й правдою.
– Встань, – невдоволено промовив Ярослав, – негоже так. Одної крові ми. А справа велика великого розуму вимагає, а не цілувань і поклонів. Кланятися тільки господу треба, як Соломон, та просити мудрості в нього всечасно. Іди.
Того ж вечора прийшов прощатися Гліб. Не було довгої мови. Розлучилися брати не по-братськи, кожен був задивлений тільки в своє, стали-бо вони на такому рубежі, де люди або йдуть навстріч одне одному, або розходяться в різні боки, і нема такої сили на світі, що могла б їх з’єднати.
Вдосвіта Гліб виїхав, ще темрява стояла надворі, накрапав холоднуватий, мовби привезений північною невістою, дощик, Ярослав молився в церкві й подумав ще про те, як то негоже вчинив молодший брат, що на дорогу навіть не прийшов уклонитися богові. Чи тільки тому, що боявся ще раз зустрітися
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Диво», після закриття браузера.