Кобо Абе - Жінка в пісках

Може, тому, що надходив час зачиняти пивничку, з-за перегородки вийшла літня жінка з коротко підстриженим волоссям і заходилася підмітати підлогу. Та й відвідувачів залишалося чоловік із п’ятнадцять, відразу видно, що вони втомились і не мають куди податися. Гаразд, скажу ще ясніше. Нічого особливого, що виходило б за межі здорового глузду, в цьому немає. З першого погляду могло здатися, що клієнтка — нещасна жертва, покинута чоловіком... А що, як усе навпаки: вона або її брат — злочинці, які вчинили вбивство?.. Ні, я не збираюся робити остаточного висновку... Якщо за певних обставин мені доведеться покинути агентство... або якщо, як я передчував, жінку та її брата змусили звернутися із заявою про розшук різні мотиви і якщо виявиться, що викриття брата не обов’язково зашкодить клієнтці, то, природно, я не повинен ухилятися від погоні за здобиччю. Нехай мною не легковажать. Тим, що розкриєш злочин, багато не заробиш, а от шантажувати — немає кращого способу видурювати гроші, ніж звинувачення в убивстві. Тож ласкаво прошу: зайвий раз мене не дратуйте...

Раптом шеф знову став схожим на кулю, наповнену водою, і промовив:

— До речі, кажуть, той знову опинився в лікарні...

Нам обом без додаткових пояснень зрозуміло, про кого йде мова. Той — це найнікчемніший серед багатьох агентів. Чомусь забравши собі в голову химерну мрію піднятися вище над іншими, він стрибнув з даху багатоповерхового будинку на парасольці й гепнувся об землю. Ось тому став найнікчемнішим із нікчемних.

Отож той невдаха потрапив у неприємну історію — довів клієнтку до самогубства. То був неперебірливий у засобах чоловік: залюбки міг зрадити клієнта, добути таємні відомості у того, за ким стежив, а потім вихвалятися, що обидві сторони поділили вину між собою. Він був так добре обізнаний з правилами гри, що жодного разу його зради не вдавалося викрити і ніколи він не накликав на себе гніву свого клієнта. Однак такі витівки він міг дозволити собі лише тому, що клієнт не обов’язково завжди невинна жертва. Ясна річ, зазнавши якоїсь шкоди, він має вигляд скривдженого, та при докладному розгляді у нього нерідко починають проявлятися риси злочинця. Бувають навіть такі випадки, коли клієнт — стопроцентний злочинець. Наприклад, коли відомості про наслідки розслідування насправді використовуються для шахрайства.

Однак клієнтка, яку той тип довів до самогубства, як це не дивно, була стопроцентною жертвою. Вихована змалку самою матір’ю, без батька, ще зовсім молода, незаміжня, але заповзятлива, вона в той час володіла невеликим косметичним кабінетом. Одного дня заходить туди обшарпаний літній чоловік, видно, п’яниця, і безсоромно видає себе за її батька. Вирісши у біді й нестатках, дівчина, природно, спочатку не повірила. Проте, поговоривши з ним, почула таке, про що він ніяк не міг би знати, якби не був їй батьком. Наприклад, він згадував про маленький шрам за вухом у небіжки-матері, що звичайно ховався під волоссям, про коралову шпильку для волосся — бабусин подарунок, розповідав про висячий міст у материному селі, який дівчина бачила тільки на фотографії... А коли ж, крім того, сказав, що в неї на правому плечі родима плямка, і навіть назвав її групу крові, дівчині почало здаватися, що вуха й ніс того зайди схожі на її власні.

Того ж дня, не без вагань, вона дала йому тисячу ієн, але через три дні він знову з’явився, мовляв, прийшов хоч одним оком на неї глянути — і, видихаючи горілчаний перегар, попросив ще тисячу ієн... Спочатку відвідини повторювалися через два дні, потім через один і нарешті стали щоденними. Все це почало непокоїти дівчину, та відмовити рідному батькові не годилося. Врешті, засумнівавшись, вона звернулася до нашого агентства з проханням встановити, що це за особа, яка назвалася її батьком.

Якби той агент (розслідування справи доручили саме йому), як і раніше, не взявся шукати правди, а тільки зважав би на те, якої відповіді чекає клієнтка, і діяв би згідно з її бажанням, то напевне трагедії можна було б уникнути. Однак того разу наче лихий його попутав... Ні сіло ні впало, йому захотілося зіграти роль доброго ангела. І, як на біду, правду вдалося встановити відразу.

Але дівчина, не вдоволена наслідком розслідування, попросила його повторити. Тепер уже, не вагаючись, слід було зрозуміти її справжні наміри. Краще було б йому вернутися у свій колишній стан нікчемності і не гребувати навіть таємними відомостями про клієнтку, які ще недавно так умів добувати. Та, здається, він надто захопився роллю доброго ангела. Бо наче вихователька в дитячому садку, що стежить за тим, як діти їдять, він, ні на крок не відступаючи, наполягав на встановленій ним правді. Зараз важко сказати, якою була та правда: чи той п’яниця доводився їй справжнім батьком, а чи був самозванцем. Зрештою, кожному ясно, що це не має ніякого значення. Важливо інше: через такі наслідки розслідування дівчина наклала на себе руки. Дізнавшись про її самогубство, агент захворів на неврастенію, пробув півроку в лікарні для душевнохворих і начебто наприкінці минулого року виписався з неї...

— Знову опинився в лікарні. От дивина — тільки залишиш його на хвилину самого, як він задихається і непритомніє... І хто б подумав, що таке може статися? То, мабуть, справжнє божевілля...— похмуро повторює шеф.

Того самого дня о 2 годині 5 хвилин. З нашої контори я поїхав до містечка Б., щоб зустрітися з паном М., депутатом муніципальної ради, якому Т.-кун за попередньою домовленістю мав передати документи від Немуро-сана. Я зобов’язався поки що не виказувати джерела, з якого добув інформацію про М., тому прошу зважити на моє становище. (Записано на автостраді Косю).

Того самого дня о 4 годині 20 хвилин. Під’їжджаю до заправної станції, набираю бензину. (Чотирнадцять літрів, квитанцію долучаю окремо). Для певності розпитую у заправника дорогу. Він пояснює, що Сантьоме — територія на захід від шосе — це Третій квартал міста F.