Кобо Абе - Жінка в пісках

Може тому, що напруження розвіялося надто швидко, а може, тому, що не доводилось, як завжди у натовпі відвідувачів, розставляти лікті, щоб захистити паперовий стаканчик від поштовхів, я піддався дедалі шаленішому вихору сп’яніння і нараз помітив, що поверхня столика — з пластика, що імітує дерево, а віспини на ньому — сліди від сигарет, причому деякі з них рухались — це були таргани... Тепер мені було все байдуже, закортіло спинити біг часу й замкнутися в тому світі, який опинився зараз у полі мого зору.

Усюди на столиках — великі алюмінієві попільниці, між столиками — незграбні оцинковані урни. Та все одно сигарети гасять об стіл, паперові стаканчики, пластмасові тарілочки й палички для їди валяються на підлозі — наче їх навмисне кидають мимо урн. Я цього майже не помічав, коли заходив сюди при великому напливі людей, та, мабуть, заспокоєння у цій пивничці дає особливе відчуття, яке проникає через підошву черевика, що спокійно топче купи сміття. Вірність і слухняність — переваги обслуговування з допомогою автоматів. Залишаючись на самоті, відвідувач може тішити свою королівську пиху. Ось чому він зганяє свою злість не на маленькій попільничці, а на значно більшому столі, не на малій урні, а на просторій підлозі, імітованій під кахлю. Мені захотілося погомоніти з ким-небудь про будь-що, навіть про летючі тарілки. Але в цій пивничці не заведено звертатися до сторонніх людей. А тому що я не мав нічого проти такого правила, то мимоволі вдався за послугами до найближчого автомата, що продавав картки з провіщенням долі, й опустив у щілину десять ієн.

«Сподівайся удачі — на півдні з’явилася хмарка щастя. Твій кінь іде поволі, але брама щастя відчиниться перед тобою. Ще не пізно починати життя спочатку і закохуватися. Пильнуй, щоб не загубити грошей і не потрапити під дощ. Те, чого шукаєш, лежить під ногами. Весняні дощі несуть радіоактивні опади — користуйся парасолькою».

Недолік паперових стаканчиків — хоч як пильнуйся, а таки намочиш руки. Мабуть, тому я розсердився, коли спробував закурити, а сірники не запалювались. Я збирався черкнути двома сірниками разом... як раптом помітив, що в них головки різного кольору. І хоча сп’яніння все ще рухалося по спіралі, протверезіла частина мозку вже почала з’єднувати окремі ланки в суцільний ланцюг. Згадавши, що сірникова коробка — єдиний важливий речовий доказ, одержаний від клієнтки, я загорнув її в хустину й заховав у спідню кишеню піджака.

Та ще перед тим ті два сірники, наче спалах магнію, вкарбувалися мені в свідомість.

Біла головка

і

чорна головка.

Мої думки, проникаючи крізь різні обставини та події, наче рентгенівське проміння, швидко попрямували до висновків. З вигляду коробки та потертої етикетки можна легко здогадатися, що він не був постійним відвідувачем кав’ярні «Камелія». Бо якби був завсідником, то завжди міг би брати нову коробку. Але оскільки головки сірників в коробці різного кольору, важко стверджувати, що він лише випадково її відвідував. Хіба те, що він наповнював коробку новими сірниками в кав’ярні, не свідчить, що його стосунки з нею були більш тісними, ніж у звичайного завсідника? Я випиваю половину третього стаканчика, запалюю (звісно, іншим сірником) кінчик картки з провіщенням долі і, переслідуючи вогнем сполоханих тарганів, біжу думкою вперед. Сірникова коробка з кав’ярні, куди він рідко заходив... Власне, що можна знайти в ній цікавого?.. Малюнок на етикетці?.. Дурниця... То, може, телефонний номер?.. Коли так, то можна думати, що, приміром, у кав’ярні «Камелія» біля телефону сидить юна дівчина, схожа на невинне оленя, і своїм виглядом — у неї на грудях наче висить табличка: «Шукаю захисника» — здатна причарувати чоловіка середнього віку, а він, час від часу виявляючи до неї свою прихильність, завдяки телефону підхопив на гачок її зацікавлення...

Майже тієї ж миті мої думки роблять такий крутий поворот, що колеса автомашини відриває від землі. Що за сміхота! Якби така дівчина справді існувала, то пронозливий клієнтчин брат напевне помітив би її. Заздалегідь про все рознюхавши, він, безперечно, з самого початку зазначив би в заяві про розшук: «Простежте за цією жінкою». Мабуть, такої жінки не було. (Її справді не було). А якщо вірити клієнтці, що вона, мовляв, вийняла сірникову коробку з кишені його дощовика... Ні, така банальна гіпотеза мені не підходить... Разом із коробкою сірників начебто була й стара газета. Треба перевірити зо два чи зо три останні клієнтчині пояснення, обрізати гілки, які мені заважають, і знову все як слід розглянути.

З другого боку столика долинув голос. «Ви що, цим закусуєте? — гукнув чоловік, що випросив у мене десять ієн.— Ні, звичайно, це не отрута. Дивіться, які жирні! І, мабуть, поживні». Опам’ятавшись, я помітив, що, використавши штук із десять сірників, роздушивши більше двадцяти тарганів, я згріб усе це на купку. «Напевне, така їда сили додає. Таргани ж п’ють саке. Може, покуштуєте?» Гадаючи, що він жартує, я змовчав. А тим часом співрозмовник простягає руку, хапає кілька тарганів і кидає собі в рота. Я хотів його зупинити, але мене випередив юнак, схожий на продавця: відштовхнувши мене набік, змахнув зі столу тарганів і, глянувши спідлоба, кинув: «Як не соромно!» Проковтнувши тарганів, чоловік нишпорив очима — так, наче шукав ще чогось і, облизуючи кінчиком язика щербатого рота, мимрив: «Солонкуваті... і шелестять, як папір... вважайте, що це підсмажені водорості,— не помилитесь».

Мабуть, я таки скажу відверто. Якщо в тій сірниковій коробці і було щось варте уваги,— то це номер телефону на етикетці. Однак той номер насправді був потрібен не йому, а його дружині або її братові. Хоча правильніше сказати не в минулому часі «був потрібен», а в теперішньому — «потрібен». Адже іноді люди вдаються до хитрощів, щоб приховати власні наміри. Побоюючись, що я догадаюсь, з якою метою використовувався номер телефону, вони (клієнтка та її брат) вдають, буцім той номер має відношення до нього і, збиваючи мене з правильного шляху, намагаються довести свою непричетність, відвернути