Петро Дмитрович Біленчук - Криміналістична тактика і методика розслідування окремих видів злочинів

В. Г. Науково-технічні засоби в роботі слідчого. — К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1972. — 108 с.

11. Краткая медицинская энциклопедия: В 2 т. / Под ред. В. И. Покровского. — М.: НПО “Медицинская энциклопедия”;“Крон-Пресс”, 1994. — Т. 1.

12. Леонов А. Ф., Стась К. Н., Чебышов С. Б. Измерительно-информационная технология предотвращения несанкционированного распространения радиоактивных веществ в системе ЕГАСКРО. Ядерные измерительно-информационные технологии (Труды Научно-инж. центра “СНИИП”). — М.: НИЦ “СНИИП”, 1997. — С. 69-75.

13. Матвеев В. В., Поленов Б. В., Стась К. Н., Чебышов С. Б. О некоторых перспективах расширения областей применения ядерных измерительно-информационных технологий // Ядерные измерительно-информационные технологии. (Труды Научно-инженерного центра). — М.: НИЦ “СНИИП”, 1997.

14. Матвеев В. В., Поленов Б. В., Стась К. Н., Чебышов С. Б. Современное состояние и тенденции развития радиоэкологического приборостроения // Экологические системы и приборы. — 1999. — № 1. — С. 17-21.

15. Михеєнко М. М, Нор В. Т., Шибіко В. П. Кримінальний процес України: Підручник. — К.: Либідь, 1999. — 536 с.

16. Потебенько М. О., Гончаренко В. Г. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: У 2 ч. — К.: Форум, 2001.

17. Радиоактивные индикаторы в химии. Проведение эксперимента и обработка результатов: Учеб. пособие для вузов / В. Б. Лукьянов, С. С. Бердоносов, И. О. Богатырев и др. — М.: Высш. шк., 1977.

18. Разумов Э. А., Молибога Н. П. Осмотр места происшествия. — К.: РИО МВД Украины, 1994. — 672 с.

19. Селиванов Н. А. Основания и форма применения научно-технических средств и специальных знаний при расследовании преступлений // Вопр. криминалистики. — 1964. — № 12. — С. 9-20.

20. Селиванов Н. А. Основания и формы применения научно-технических средств и специальных знаний при расследовании преступления // Вопр. предупреждения преступности. — 1965. — Вып. 1. — С.151-156.

21. “Сім няньок” для радіаційної безпеки // Дзеркало тижня. — 2004. — № 25.

22. ТертишникВ. М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України. — К.: А.С.К., 2002. — 1056 с.

23. Шумилин И. П. Возможности применения Ge(Li)-детектора для анализов естественной радиоактивности // Атомная энергия. — 1974. — Т. 37. — № 5. — С. 384-389.

24. Фролов В. В. Ядерно-физические методы контроля делящихся веществ. — М.: Энергоатомиздат, 1989. — 181 с.

25. Ядерная война приближается // Вечерние вести. — 2004. — № 12.

26. Radna Z, Spacek B. Nondestructive gamma activation analysis of mineral materials. Nuclear Information Centre. — Prague, 1981. — 321 р.

Розділ 11

Криміналістична профілактика

11.1. Поняття, завдання, форми і методи криміналістичної профілактики

Профілактична діяльність взагалі — це система заходів економічного, соціально-культурного та правового характеру, які використовуються державними органами та громадськими організаціями з метою боротьби зі злочинністю та усунення її причин і передумов. Тому за видом суб’єкта профілактичну діяльність поділяють на слідчу профілактику, яка проводиться слідчим, та оперативну, яка здійснюється органами дізнання; а також експертну, судову тощо.

Метою профілактики є усунення причин та передумов виникнення злочинів. Профілактика може бути загальною та індивідуальною.

Розслідування злочинів і справедливе покарання злочинців, як і загалом боротьба з правопорушеннями, виконують загальнопрофілактичну функцію. Разом з тим органи дізнання та досудового слідства під час виконання своїх функцій зобов’язані здійснювати профілактичну роботу як загального плану, так і індивідуальну.

Відповідно до ст. 22 КПК України суд, прокурор, слідчий та особа, яка проводить дізнання, зобов’язані вжити всіх необхідних, передбачених законом заходів щодо всебічного, повного та об’єктивного дослідження справи.

У зв’язку з проведенням дізнання, досудового слідства та судового розгляду справи орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов’язані згідно зі ст. 23 КПК України виявляти причини й умови, які сприяють вчиненню злочину. Засобами і методами виявлення причин є слідчі дії, оперативно-розшукові заходи, виявлення й узагальнення слідчої та судової практики, анкетування та опитування різних категорій осіб — слідчих, оперативних працівників, засуджених осіб і таких, які відбувають покарання, посадових осіб та ін. На основі зібраної інформації формують загальні й конкретні причини та умови, які сприяють вчиненню злочину. Узагальнені матеріали доводяться до громадськості (через пресу, лекції на підприємствах тощо). Один з процесуальних слідчих засобів впливу — внесення подання до відповідного державного органу, громадської організації або ж посадовій особі стосовно вжиття заходів з усунення виявлених причин злочину (ст. 231 КПК України).

Орган дізнання, крім загальної профілактики, здійснює індивідуальну роботу з правопорушниками громадського порядку: виносить застереження, попередження, накладає штраф тощо.

Форми профілактичної діяльності різняться залежно від етапів розслідування злочинів. На стадії порушення кримінальної справи орган дізнання і слідчий ведуть профілактичну роботу обмеженими процесуальними засобами: розмови, попередження, контроль руху і розподілу матеріальних засобів (якщо у вчиненій події відсутні ознаки злочину, вживають адміністративні заходи).

Основна робота з профілактики здійснюється на стадії розслідування, коли зібрано повну інформацію, досліджено механізм злочину і встановлено причини злочину. Дотримуючись принципу збереження таємниці слідства, слідчий рідко на цьому етапі виступає перед колективом, де вчинена крадіжка, та розкриває способи її вчинення. В цих випадках він частіше вносить подання і ще до кінця слідства зобов’язує керівництво організації ліквідувати причини та умови вчинення злочину (встановити охоронну сигналізацію, посилити пропускний режим, огородити територію, освітити конкретні ділянки території сховища, складу тощо). На заключному етапі розслідування та стадії судового розгляду організовують виїзні сесії суду на виробництво, вносять подання, виносять окремі ухвали та ін.

11.2. Правові основи і принципи участі громадськості у розслідуванні злочинів

На першочерговому етапі розслідування слідчий майже завжди звертається по допомогу до громадськості, тобто непроцесуальних осіб та організацій, щоб отримати інформацію стосовно події злочину, його учасників, свідків. Подання окремими особами та організаціями допомоги у боротьбі зі злочинністю — це громадський обов’язок і законна повинність організацій та їх керівників брати участь у встановленні причин та умов вчинення злочинів (повідомляти правоохоронні органи, надавати необхідну документацію, виділяти осіб для участі в слідчих діях, підготовчих заходах).

Використовуючи допомогу громадськості в розкритті злочинів, необхідно розрізняти правовий статус учасників.

До учасників з процесуальним статусом належать поняті, спеціалісти. Відомості щодо цих осіб заносяться до протоколу слідчої дії. Однак у слідчих діях беруть участь і інші особи, стосовно яких відомості не зазначають. Зокрема, при ексгумації трупа залучають копачів, для реконструкції обстановки та створення умов експерименту слідчий залучає столяра, тесляра, пічника, а оглядаючи місце події або обшуку для розкриття сховищ, вилучення слідів (наприклад, разом з підлоговою дошкою), залучають відповідного спеціаліста-виконавця. Такі особи