Julia Shperova - Тифон, Julia Shperova

Вона раптово обійняла його, наче також відчувавала, що це кінець.

- Дякую.

- За що? - вихопилося в нього.

- За те, що залишився живим, - відповіла вона, ховаючи обличчя на його грудях.

~~~

Навколо панував хаос. Небо затягнуло густими хмарами, а блискавки розривали повітря з гучним тріском. Стихії здавалося змагалися між собою: річки, що виходили з берегів, змивали все на своєму шляху, вулкани викидали в небо стовпи попелу, а вітер змішував це все в єдину, нещадну бурю. Попіл, що падав з неба, огортав міста темрявою, і навіть денне світло виглядало згаслим.

Артур Хокслі вдихнув різке повітря, оглядаючи руїни навколо. У нього не було часу думати про масштаби катастрофи, хоча у глибині душі він відчував, як страх точить його впевненість. Його задача - врятувати тих, хто був поруч.

- Ти ж не думав, що ми не допоможемо, - бадьорий, як завжди, голос Серени тремтів напругою. Висока жінка стряхнула вогненно-рудим волоссям, наближаючись до Хокслі. Її яскрава туніка майнула на сильному вітру. Чарівник був радий її приходу, але побачивши поруч з нею і іншого викладача Академії, він розплився у посмішці:

- Ніколи не думав, що буду такий радий бачити тебе, Марлоу. 

Невисокий чарівник міцної статури, до якого звернувся Хокслі, тряхнув кучерявим каштановим волоссям і густою бородою. Він показово закотив рукава, відкриваючи погляду плями від численних експериментів, і відповів:

- Я не міг дати тобі одному забрати всі лаври, Артуре.

Серена прислухалася до кілець на своїх пальцях, з яких слабко світився один. Вона різко підвела очі:

- Халден на зв’язку. Прямий шлях до Академії вже відкрито. Кольберг приймає перших постраждалих. 

Хокслі кивнув, одночасно з Марлоу. Думка про можливість безпечного порятунку бодай когось підбадьорювала.

- Інші теж залучені, - мовила Серена, і в її голосі почулася нотка гордості за колег хоча з натяком на тривогу. - Моргана з Еліасом переобладнують лабораторії під лікувальне крило. Флора і Вельт намагаються вгамувати стихії на східному узбережжі. Всі його некроманти також працюють.

- Тоді добре, ходімо. В нас цілий список місць, де можуть залишитися люди…

- Люди? - перепитав Марлоу.

- Так, люди, - голос Хокслі набув гіркоти. - Ця халепа хоч і сталася через нас, але страждають від неї всі. В тому числі і звичайні смертні.

- І Халден…не проти?

- Він і віддав цей наказ. Коли магістр…словом, наш пріоритет - рятувати життя. Розбиратися маг це, чи горгул, чи просто смертний - будуть інші і не зараз.

Марлоу нахмурив брови, він хотів щось сказати, але Серена Гоулд, що на мить завмерла, знову придивилася до своїх кілець і сповістила:

- Поспішаймо, з Академії докладають, що цей хаос шириться повсемісно. Ми маємо бути швидкими.

- Стривайте, я не хочу ще більшого хаосу. Не через нас, - зупинив їх Марлоу. Він здійняв руки в простягнутому жесті до своїх товаришів і вимовив закляття: - Celare!

Вони розчинилися в повітрі, невидимі для людських очей. Голос Серени незаводоволено буркнув:

- А як, скажи мені, ми допомагатимемо, якщо нас не видно, Гекторе?

Гектор Марлоу посміхнувся, хоча цього ніхто не бачив:

- Тихіше. Ти ж любиш бути непомітною. Але…нехай краще смертні думають, що в них галюцинації, ніж вб’ють нас, нажахані правдою.

І вони кинулися вперед, обходили вулицю за вулицею, розшукуючи постраждалих. Розкидували впалі дерева і стовпи електропередач. Ставили на місця автомобілі і витаскували з них заблокованих людей. Вони пересувалися швидко, створюючи щити та бар'єри навколо постраждалих, яких підбирали дорогою. Когось перекидали порталами до Академії, хтось накивав п’ятами, наляканий невидимими силами.

Коли вони дісталися до лікарні на північному заході містечка, втома давала про себе знати: в очах вже танцювали чорні цятки, і в голові паморочилося. Але побачивши молоду відьму, що тримала бар'єр навколо будівлі не даючи тій впасти, поспішили до неї. Її обличчя було білим як крейда, а піт стікав по скронях. Люди розбігалися на всі боки, нажахані як землетрусом, так і блакитною сферою, що оточила лікарню з усіх боків.

Марлоу кинувся підтримати бар’єр, відчуваючи, як магія вислизає з-під контролю.

- Це неможливо приховати, - його голос звучав глухо. - Вони вже все бачили.

- До біса! - гаркнув Артур, ставлячи щит навколо кількох переляканих людей. Поціливший в них шмат брухту одразу ж розсипався на попіл. Люди заволали і кинулися хто куди. - Подумаємо про це, коли все закінчиться.