Євгеній Шульженко - Гра почалась, Євгеній Шульженко

            Лише через деякий час, командирка племені Вітрів звернула увагу на одяг ворога. Всі хлопці та дівчата були в одній, двох, трьох кофтах. Ні одна дитина не була вдягнута в куртки. На вулиці мороз мінус двадцять градусів, а діти роздягнені. І тут Мілана зрозуміла, що це напевно плем’я з автомобільного майданчику. У них страшенно холодно, сховатись не має де, тепла не знайти, тільки вогонь та постійний пошук дров. Вони відчайдушно намагались напасти на Замок Вітрів та захопити його.  Які ж вони дурні! Навіщо це робити?

Діти племені Вітрів почули дівчину та спочатку запанікували, не розуміючи такої дивної команди. Та побачивши, що Мілана кинулась сама до воріт, почали тягнути їх самостійно. Командирка кричала, намагаючись відірвати ворота від землі, але одній їй це не під силу. Вона плакала та кричала щось незрозуміле. Воїни Замку Вітрів підскочили до дівчини, підняли разом ворота та відсунули їх.

   Мілана вискочила в темряву, підбігала до дітей, що лежали на землі, в снігу. Всі спали, всі замерзли, всі були без тями. Розвідники висипали за територію школи та почала огляд ворожих воїнів, що були за межами Замку Вітрів. Напад закінчився так швидко як і почався. Собаки, яких гнали палицями, вискочили за ворота та розбіглись. Напад скінчився.

Командирка ж розуміла, що відбулось щось дуже несподіване та страшне. Як тільки мороз опустився на Столицю, всі діти, що були за межами Замку Вітрів, почали замерзати. Це могло статись як з поселенням Порожньої руки, так і з колишньою провінцією Скляної Школи, племені Тойота та іншими. Саме це відбулось з племенем з автомобільного майданчику. Та чому всі такі горді? Чому Мілана сама постійно переймалась розмовою з чужими дітьми, біля гіпермаркету?

Так думалось та гадалось, але зима внесла свої правила. Тепер буде дуже багато відчайдухів. Тож треба відкрити двері для всіх, кому потрібна допомога. Треба обов’язково поговорити з Аліною. Якщо не допомагати іншим, всі почнуть так само засинати, як це відбулось зараз з племенем автомобільного майданчику. Вони просто перетворяться на хамовитих жителів Імператорської Школи, або ще страшніше – на губернаторів міста Сонця.

Мілана проходила територію школи, та натрапила на пагорб снігу, який зарухався. Підскочила та витягнула вперед палицю. Хтось чхнув та в цей момент сніг розлетівся в сторони, відкрив обличчя переляканої дівчинки, років семи. Ворог нападав всім складом. Виявляється були великі та малі, без розбору. Мілана відвела палицю та простягла руку. Дівчина подивилась на руку допомоги, засумнівалась та простягнула свою тремтячу руку, вхопилась за командирку. Мілана потягнула та сніг відпустив дівчинку.

Мілана пискнула від несподіванки, оскільки дівчина постала перед нею майже голою. Плаття з довгим рукавом, та штани, що закривали ноги. Самі ж ноги були вдягнені в сандалі, пальці на ногах без шкарпеток, голі та сині. Як вона ще не замерзла від холоду? Командирка потягнула дівчину за холодну до Замку Вітрів. Та трохи опиралась, але побачивши, що болю не завдають, піддалась вперед.

Як тільки Мілана забігли на ганок та відчинили двері - заскочили в теплий хол. Ворожа дитина відчула тепло, вмить почервоніла та впала на теплу підлогу, скрутилась калачиком та заплакала від щастя. Сині ноги та руки почали набувати звичайного кольору шкіри. Волосся, наліплене снігом, тануло. Навколо дівчини з’явилась невелика калюжа. Мілана швидко підняла дівчинку та попросила одного з воїнів збігати до Імператорських Купалень та принести великий рушник.

За мить, рушником обмотали дівчину та посадили на лавку. Вона тремтіла та тихо мовила, подивившись на Мілану повними сльозами очима:

Несподівано вхідні двері відчинились, засвистів вітер та налетіло снігу. Двері зачинились, та на вході діти побачили Аніту з незнайомим хлопцем років дев’яти. Той, будучи в довгих шортах та светрі, впав на підлогу. Сніг танув, відкриваючи дітям посинілі кінцівки. Жах охопив воїнів, оскільки гола шкіра була покрита пухирями. Дівчина з племені Вітрів схопила ще один рушник та підскочила до ворожого хлопця, вкрила ним тремтяче тіло.

   За годину, діти племені Вітрів обійшли все навколо паркану школи, та всі кого знайшли – спали. Дітей забирали та відносили в надійне місце - в бомбосховище школи. Ніхто не хотів залишати бідних дітей на вулиці. А якщо вони так замерзнуть, що не зможуть дихати взагалі? Вони ж помруть! Вірус, який би ти не був страшним та жорстоким, дякуємо тобі, адже зараз ти рятуєш, а не вбиваєш.

   Сьогодні бійка була короткою, ворожих дітей зібрали з вулиці. Всі заснули від обмороження. Причиною поразки ворога була не сила племені Вітрів, а те, що діти були повністю роздягнені. Лише кофти та светри, які вони змогли зібрати навколо.  Що було з майданчиком, де жили діти - не відомо. Але якщо плем’я наважились на такий бій, в якому або вони переможуть, або програють – трапилось страшне й неминуче. Вони вибрали бій, вони вирішили скористатись останнім шансом. Але програли. Та чому ж вони не здались в полон? Чому не почали просити притулку, захисту?

Наслідки цієї битви були дуже страшні. По-перше, все бомбосховище було викладено дітьми, чисельністю в сорок осіб. По-друге, весь другий поверх, де були спальні, діти племені Вітрів були вимушені перекрити. Ковдра та покривала, якими закривали двері, не дуже допомогли. По суті, прийшлось перекрити весь поверх, саме в тому місці, де був перехід до першого корпусу. Мороз пробивався жахливий, все замерзало. Опалення не витримало. А ще гірше було те, що температура падала стрімко вниз – розривались труби та вода витікала на підлогу.