Ольга Обська - Обурливо жадана, або Спокуса Його Величності, Ольга Обська

— Ця річ з'явилася у сховищі вчора, — Рональд підніс пляшку ближче, щоб Поліна могла роздивитися. — Ти раніше її не бачила?

— Ні.

— Ця сулія зберігалася в схованці Тайлера.

Невже це та сама пляшка, яку мріяв отримати Ізіаль?

Наче у відповідь на внутрішні думки Поліни, Рональд продовжив:

— Вчора П'єліна спробувала передати сулію Ізіалю, але люди Гаргуса її зупинили.

Виходить, та сама. Але навіщо П'єліна збиралася передати її підпільному магу? Нащо їй це? Він і їй щось пообіцяв за таку послугу?

— Ця ємність є артефактом? — припустила Поліна. Взагалі-то, вона вважала, що не сама сулія, а те, що в ній, представляє якусь цінність.

— Можливо. Але якщо це артефакт, то він заснув. Придворні маги вже досліджували і саму сулію, і її вміст, але не виявили жодних магічних властивостей.

— А що каже сама П'єліна?

— Вона переконана, що це артефакт, який має довести причетність Тайлера до загибелі її сестри. І вважала, що Ізіаль їй у цьому допоможе. Але я поки що не впевнений, що її словам можна довіряти. Занадто багато аспектів її поведінки виглядають підозрілими. Її взяли під варту.

— Взяли під варту? — Поліна засмутилася. — Мені здається, вона не може бути замішана в чомусь поганому.

— Не хвилюйся. З нею поводяться дуже добре. Їй не заподіять шкоди. Але щоб довести її вину чи невинність, потрібно визначити, що все-таки являє собою ця сулія.

Рональд повернув ємність в коробку, а саму коробку вручив Поліні. Натяк Поля зрозуміла. Якщо хтось і може розібратися з цим сплячим артефактом, то лише вона.

Поліна повернулася до покоїв з коробкою в руках. Вона й гадки не мала з чого почати. Як підступитися до цього завдання? Але вона дала собі установку — зробити все від неї залежне щоб розібратися. Від її старанності залежала доля П'єліни.

Поля попросила Стіцша принести в її покої всі книги з королівської бібліотеки, де хоч побіжно згадується магія Шеой. Таких фоліантів знайшлося з десяток. Вона корпіла над ними цілий день. По крихтах збирала знання про свій дар. Багато про що доводилося здогадуватися самій. Вона вірила, що в неї вийде. Адже ожила ж у її руках скринька, хоча Поля й гадки не мала, як її оживити. На таке ж диво вона сподівалася і з пляшкою.

За вікном уже почало темніти, коли Поліні вдалося намацати поки що навіть не відповіді на запитання, тільки натяки, але вони були настільки важливими, що необхідно було терміново поділитися з Рональдом. Ось де його знайти? В кабінеті?

Ферміль зустрів привітно, але змушений був засмутити, що Його величності немає на місці.

— Але я зараз же відправлю помічника дізнатися, де знаходиться король і чи зможе він сьогодні приділити вам час для аудієнції.

Здавалося б, безневинна фраза, але Поліна відчула себе незатишно. А що вона хотіла? Тут у палаці так влаштоване життя. Церемонність, умовності, етикет. Король оточений секретарями, помічниками, помічниками помічників. Життя за протоколом.

— Не треба, Фермілю, дякую, — зупинила Поля порив секретаря. — Просто передайте Його Величності, коли він з'явиться, що мені потрібно повідомити йому важливу інформацію.

— Буде виконано, — схилив той голову.

Поліна побрела коридором назад, у свої покої. Сумніви, що дрімали цілий день, стрепенулися, щоб знову почати жадібно терзати душу. Чи тут Полінине місце? Чи потрібна вона цьому чоловікові?

Ноги йшли самі собою та привели до покоїв Глорі. Недарма — Поля вже встигла скучити за своєю Кульбабкою. Але і тут Поліну чекало розчарування. Глорі не було на місці. Поля поцікавилася у служниці, яка перестилала ліжко, де хазяйка кімнати, і отримала відповідь, яка її дуже спантеличила:

— Пані Гларієтта на запрошення Його Величності вирушила до зимового саду.

І хоч Полю, на відміну від Глорі, в зимовий сад не запрошували, але вона, звичайно, не втерпіла прогулятися у зазначеному напрямку. Вона знала, де знаходиться оранжерея, хоча ще жодного разу не була там.

Королівський зимовий сад вразив значними розмірами. Його сміливо можна було назвати мініатюрним парком. У повітрі витав тонкий аромат свіжості, польових квітів та чогось ще. Поля одразу й не розпізнала чого саме. Навколо було дуже зелено, і Поліна відчула, як, виявляється, вже скучила за літніми безтурботними фарбами. Миле місце, дуже затишне. Тут явно добре попрацював, говорячи земною мовою, фахівець з ландшафтного дизайну. Кам'яні насипи, вузькі звивисті доріжки і навіть невеличкий струмок.

Поля пройшла кілька метрів алеєю, обрамленою квітучими чагарниками, і помітила їх — Рональда та Глорі. А ось вони її не помічали, занадто були захоплені справою.

— Тут? — спитав Рональд у дівчинки, показуючи на товсту гілку невисокого міцного дерева.

— Так, — тихо відповіла Глорі. Вона сильно соромилася — на її щічках виступав рожевий рум'янець. А на обличчі світилася щаслива усмішка, якою усміхається дитина, яка отримала на Новий рік те, про що навіть не наважувалася мріяти.

Рональд кивнув двом робітникам, що стояли неподалік, і ті почали прив'язувати до дерева різьблену дерев'яну гойдалку. Він власноруч допомагав їм, закріплюючи конструкцію з іншого боку. Поліна немов зачарована дивилася, як під тонким шовком білої сорочки перекочуються його сталеві м'язи.

Глорі першою помітила Поліну. Підбігла, обхопила руками, сховала збентеження, притулившись щокою, і прошепотіла:

— Він сказав, що хоче, щоб у нас із тобою був яблуневий сад та гойдалка. І щоб ми могли проводити тут вечори.

Так ось чим тут пахне — ще й яблуками. На маленькому столику під деревом Поля побачила вазу, повну великих зелених яблук. Чомусь хотілося плакати від того, що хтось потурбувався виконати такі прості мрії цієї дитини.

Поля притискала Кульбабку до себе і дивилася на Рональда. Її наповнювало гаряче живе нестерпно щемливе почуття. Він перестав кріпити гойдалку і обернувся. Кохані незворушні сірі очі зловили її погляд. Дурне серце зупинилося… Як Поліна могла сумніватися? Тут її місце. Тут її чоловік…