Ольга Обська - Обурливо жадана, або Спокуса Його Величності, Ольга Обська

Він нетерпляче звільняв її від одягу, покриваючи поцілунками шию та плечі. Його пестощі ставали дедалі гарячішими, опускалися все нижче.

— Чому ти така жадана? Обурливо жадана? — Він навис над нею. Зазирнув у вічі. Заступив собою весь світ. — Я помру, — сказав абсолютно серйозно.

Але замість того, щоб вмирати, любив солодко та зухвало.

Це була найкоротша довга ніч… Скільки Поліна спала? Годину? Дві? Прокинулася вона від його погляду. Так. Виявляється, від уважного ласкавого погляду цілком можна пробудитися.

— Я чекав, коли ти прокинешся, — Рональд лежав поруч, спираючись на лікоть, і усміхався. — Я тут подумав… Не впевнений, що ми сьогодні вночі достатньо постаралися, щоб стародавнє пророцтво справдилося.

Та куди вже більше? Щоки Полі миттєво вкрилися рум'янцем від згадки про їхні старання. Вона видала протестуючий невиразний звук. Невиразним звук вийшов від того, що Рональд вже встиг припасти до її губ. І наступні пару хвилин у Полі не було можливості не лише говорити, а й думати.

Не впевнений, що зламав її опір, Рональд таки відсторонився, але лише для того, щоб зажадати з хрипким сміхом:

— Ми повинні слідувати тому, що написано у стародавньому сувої.

— Ти про спадкоємця? — Перепитала Поліна, хоча, звичайно, і так розуміла про що мова.

Ох, про це Поля думала без упину весь останній місяць. Вона і вірила і не вірила, що її мрія може здійснитися. Вона засинала і прокидалася, уявляючи собі дитину, теплу живу грудочку, їхнього з Рональдом малюка. І щоразу сльози виступали на очах, і щось неймовірне коїлося в грудях. Це її мрія у квадраті — дитина від коханого чоловіка. Від чоловіка, який буде чудовим батьком.

— Про спадкоємця, — підтвердив Рональд і знову ніжно погладив її живіт. — Я такий щасливий, що це ти виявилася жінкою з пророцтва, — він не відпускав її погляд, а пестощі ставали дедалі відвертішими. — Такий щасливий, що саме ти народиш мені сина.

І така божевільна хмільна щаслива усмішка сяяла на його обличчі… Поліна думала, що нічого прекраснішого за цю усмішку у світі не існує. Що нічого прекраснішого за цей момент бути не може…

…виявилося, може…

…через дев'ять місяців, коли після болісної ночі з'явився на світ їхній первісток. Поліна змучена і щаслива дивилася на Рональда, який тримав на руках їхнього новонародженого сина. Він трепетно і дбайливо притискав дитину до своїх могутніх грудей. Ніжно дивився на найкрасивіше у світі зморщене личко… А у Поліни текли сльози з очей, і нестерпно щеміло серце — їй випало щастя пережити цей довгоочікуваний момент, прекраснішого за який у світі немає…

___________________________________________________

Дорогі читачі!
Дякую, що були з автором та героями до кінця. Неймовірно вдячна за вподобайки та особливо за коментарі. Мені було затишно у Вашій теплій компанії. Ваші добрі слова дарували натхнення та надію.
Хочу висловити величезну подяку моєму редактору та за сумісництвом літературному янголу Маргаріті Настенко за допомогу та підтримку.
Запрошую підписатися на мою авторську сторінку, щоб не пропустити новини та новинки.
З любов'ю,
Ваша Ольга Обська

P. S. Не прощаюся:) Чекаю на Вас у моїй новій історії "Як я стала королевою", яка вже активно публікується на порталі. На нас знову чекають таємниці, гарячі почуття, кохання та пригоди. А ще трохи гумору, темпераментний герой та героїня-шибайголова, тому нудно не буде:) Запрошую!

Кінець