Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Фантастика » ГЧ 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "ГЧ" автора Юрій Олександрович Долгушин. Жанр книги: Фантастика.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 137 138 139 ... 158
Перейти на сторінку:
Москві поміченого на карті хрестиком. Тут Віклінг повинен був залишити друзів днів на два-три, щоб за дорученням головкому відвідати новий завод, де він мав прийняти нещодавно встановлене електрообладнання. Завод, за даними Віклінга, знаходився кілометрів за п’ять від річки. Друзі вирішили отаборитися на березі й використати цю зупинку, щоб поблукати в околицях і відремонтувати «плавучий будинок.», який почав десь у «трюмі» протікати.

Місце, обране для стоянки, було дуже гарне. Високі пірамідальні гори обступали широкий розлив річки з трьох боків. З підточених водою скель на вузьку стрічку положистого берега в кількох місцях били сильні джерела крижаної води, утворюючи невеликі кришталево-прозорі озерця, що струмками стікали в річку. З одного боку скелясте пасмо зненацька обривалось, і мальовнича долина, вкрита листяним лісом, підходила до самого берега.

Тут і влаштували табір. На протилежному березі виднілися споруди сплавного пункту, який жив своїм звичним, напруженим життям, поспішаючи вчасно закінчити літній план. Там снували люди з баграми, пихкали плотов’язалки, поверхня річки біля берега була вкрита темною корою плотів, які чекали відправки. А тут, навколо табору, панував спокій, людей не було; тиша порушувалась тільки пташиними криками та дзюрчанням джерельної води. Коли-не-коли від сплавного пункту відпливав човен і хто-небудь переправлявся на тихий берег, пристаючи біля нижнього краю долини, край дороги, що вела від річки на південь.

Цією дорогою на другий день рано-вранці пішов Віклінг.

Провівши його, друзі взялися до роботи. «Плавучий будинок» витягли на берег і поставили на борт. Федір та Микола, набравши свіжої смоли в лісі, конопатили клоччям ненадійні місця обшивки й заливали їх розтопленою на вогнищі смолою. Дівчата порались коло речей: треба було провітрити постелі, висушити випрану білизну. Біля палатки простяглись вірьовки з розвішаними на них речами, задиміло вогнище під закуреним казанком, — табір набрав затишного, обжитого вигляду. Друзі квапились закінчити всі необхідні роботи, щоб встигнути наступного дня зайнятись поповненням харчових запасів. Зграйки диких качок, що раз у раз пролітали, не давали спокою Федорові, а листяний ліс оцінювався Ганною і Наталею в п’ять балів за грибно-ягідною шкалою.


* * *

Жаркий, безвітряний день застиг над долиною. Сонце, здавалось, застряло десь у зеніті і не могло зрушити з місця. В такий час задушно стає в лісі. Нерухоме повітря, насичене важким диханням рослин, наповнюється імлистим, блискучим пилком, немов кристалами, що випадають у яскраво освітленій колбі.

Ганна втомилася. Грибів було небагато, довгенько довелося ходити, щоб назбирати невеликий кошик. Обличчя вкрилося рясними краплями поту, якісь лісові смітинки неприємно лоскотали спину; захотілося додому, до води, до свіжої прохолоди річки. Вона повернула на захід і вийшла з лісу. Попереду розстилався відкритий лужок, обпалений спекою. Це та сама долинка, якою подався Альфред… Ось і дорога. Ганна пішла по ній, прямуючи до річки, але незабаром порівнялася з невеликою самотньою групою кущів, що витяглись ліворуч вздовж дороги. І відразу знайшовся привід зупинитись: треба перебрати гриби, вони злежались, у кошик нападало багато сміття… Шукаючи затінку, Ганна обійшла кущі й лягла в траву, біля самого підніжжя зеленої ширми — по той бік дороги.

Ноги налилися втомою. Ганна заплющила очі, і відразу ж у неї приємно запаморочилось у голові, як це буває, коли людина поринає в сон…

Навколо в траві цокотіли коники. Найголосніший з них через хвилину задзвенів десь серед листя зовсім над головою…

І коли б мимо дорогою проходила людина, вона нізащо не подумала б, що хтось ховається за цією самотньою групкою з невеликих зів’ялих від посухи кущиків.

…Навколо вода. Вона пестить ноги. Але яке яскраве світло! Небо сліпить, у воді відбивається сонце, не можна розплющити очей. Куди ж іти? Де берег?

Ганна хоче трохи розтулити повіки… Ні, неможливо, світло б’є гострим, колючим промінням. І не чути нікого навколо… Але ось вдалині — голос. Микола!.. Він говорить тихо, наче сам до себе, але Ганна чує кожне слово. Микола!..

«Не треба кричати, Ганю. Я все знаю. Зараз я буду з тобою…»

Плескіт води поруч, сильні кроки по воді. Він бере її на руки, як дитину, і несе, вона обнімає його плечі. Яке щастя! Як радісно б’ється серце. Він каже їй:

«Тепер ми будемо йти разом… Завжди разом… Ось і берег, полеж тут».

Він кладе її па траву, відходить убік, і вже здалеку лине його тихий голос:

— Тут ми розійдемось… До річки вже недалеко, і в лісі можна стріти кого-небудь з моїх «друзів». А в мене є ще одне дільце. Отже, Рено…

«Це не він!» — блискавкою майнуло в голові Ганни. Вона враз прокидається, серце стрибає біля самого горла, але вона не може розплющити очей. Сонце вийшло з-за верхівок кущів і світить просто їй в обличчя. Тінь падає тепер в бік дороги.

Кроки наближаються, вона чує кожне слово людини. Дивно, який знайомий цей голос, а впізнати вона ніяк не може.

— Давай сядемо, тут є невеликий затінок. Хай йому чорт, я втомився від цієї клятої спеки.

«Віклінг»! — впізнає нарешті Ганна. «Хай йому чорт» — його улюблений вислів. Вона вже робить зусилля, щоб підвестись, як раптом втямлює, що Альфред розмовляє незвично: ніякого акценту й сліду нема, вільно говорить чистою російською мовою. Що це значить? Може, то не він? Ганна чекає не ворушачись, і холодок страху потроху проймає її всю.

— Отже, Рено, з заводом, я вважаю, все ясно. Пуск призначено на п’ятнадцяте, і цей пуск повинен відбутися неодмінно — так би мовити, для заспокоєння верхів. Вам для розгону, для переходу на повну потужність дадуть декаду, не більше. І ось ваше основне завдання: ця декада повинна перетворитись на дві, може, на три, словом, до останнього моменту завод не повинен стати на повний хід, інакше, ви розумієте, що вийде? Уявіть собі, що наші хазяї там… затримаються з якихось причин. Тоді цей гігант до своєї загибелі встигне насипати стільки смертоносної продукції, що вся

1 ... 137 138 139 ... 158
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «ГЧ», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "ГЧ"